Стіна виявилася з піску
До кінця дев’ятого класу Оксана округлилась, і вже багато хлопців, та й молоді чоловіки задивлялися на струнку й статну дівчину. Батьків Оксани в селі всі знали й поважали. Мати Ганна працювала завідувачкою поштового відділення, а батько Тарас був механіком. Дім у них великий, спочатку вони думали, що буде багато дітей, тому й звели простору хату. Але народилася лише одна донечка, і більше Ганна не змогла завагітніти.
— Оксано, — покликала мати, — іди-но на подвір’я, розвісь білизну, щойно постирала.
— Гаразд, мамо, зараз…
На дворі стояв спекотний літній день. Оксана у короткій сукні вийшла з хати з тазом випраного білизни й пішла до мотузки, натягненої між деревами.
У селі всі знали цю гарну й запальну дівчину — вона була гарячої вдачі й смілива. До шістнадцяти років розквітла, а вже й сама озиралася на чоловіків, міркуючи про кожного.
— Ну й донька в Тараса — за мить перетворилась на красуню, — провожали її поглядами місцеві жінки. — Не одному хлопцеві голови позакручує.
Підійшовши до мотузки, Оксана почала розвішувати білизну, коли раптом її погляд впав на Степана, що сидів на лавці під деревом і, курячи, не відривав очей від неї. Це був друг батька. Тарас запросив його й Миколу допомогти викласти плитку у садку. Сам зайшов у хату за квасом, бо робітники хотіли пити, а Микола в той час носив пісок у відрі.
Оксана кокетливо глянула на Степана через плече, і той ледве не поперхнувся димом. Потім, не поспішаючи, нахилилася, вигнувшись, мов лань, і розвішувала велике рушник.
— Ну й Оксанка, що витворяє, крутиться переді мною, — подумав Степан. — Ніби мене зваблює.
А вона й не збиралася зупинятися. Розвісивши білизну, сіла поруч із ним, а в Степана аж кров ударила до голови, застукала у скронях.
— Що, дядьку Степане, спекотно сьогодні? — вона підсунулася ще ближче.
— Та-а-ак, Оксанко, так, спека, — він витер піт, що виступив на лобі.
— Так я й бачу, засмаглий же як, — усміхнулася вона.
— Це я просто сам по собі смаглявий, не засмагав, — відповів він гордо, але стримано.
Потім підвів очі й уперто подивився на неї, примружившись від сонця. Схрестив руки на грудях, даючи зрозуміти, що розмова скінчена. Оксанка ще дитина, до чого тут флірт, та ще й донька друга. А тут і Тарас підійшов із квасом і глечиком.
— Миколо, іди квасу випий, спека, — покликав він. — Та трохи відпочинь. Сьогодні до вечора закінчимо, добре, що зранку почали класти плитку.
Оксана підвелася й пішла у хату. Степан провів її поглядом з-під зіниц
