Кілька місяців тому мені наснилося, що я почала викладати дивні ролики в соцмережі. Не заради того, щоб стати відомою. Не тому, що шукаю поглядів. Просто у цьому сні це приносило мені якесь спокійне задоволення: я знімала, як варю борщ на старій плиті, як моя донечка Уляся збирає іграшки у хаті на Оболоні, як у шухлядці для обіду лежать качани вареної кукурудзи. Уві сні не було жодної постановки, жодного світла усе було звичайним, як кольорове марево: то кухня, то коридор, то диван, де спить пухнаста кішка Марічка. Я не знала навіть, чи справді все видно на тих відео, бо екран телефону був, як через воду.
А мій чоловік, Дмитро, став у цьому сновидінні якимось тривожним. Спершу кидав погляди, як на випадкового знайомого у трамваї на Подолі. Деколи бурмотів щось, ніби мовляв, Навіщо тобі це, для кого це все? Я казала йому у сні, що не знаю, просто це мене трохи відволікає від сірих буднів, але у його очах жевріла підозра, як тліюча свічка у темряві.
Якось у маренні він прямо сказав: ти це робиш, аби тобою захоплювались інші чоловіки. Щоб тебе бачили, оцінювали, писали щось у приватні. Я мовчала. Бо хіба у роликах щось, крім тостів, квасу, домашнього вікна і отих звичайних буднів з нашим дитям? Я там навіть мак квасила, а не танцювала, не показувала себе.
Саме абсурдне, що у сні в мене було лише 99 підписників та й половина з них родичі: двоюрідний брат Михайло, тітка Орися, однокласниці з Черкас. Я показувала йому цей маревний профіль, рахувала смішні сердечка, читала вголос коментарі з Смачний рецепт чи Позич баняка. Але він казав неважливо, скільки підписників. Важливий намір. Я, мовляв, шукаю щось.
Уві сні сварки ставали дедалі химернішими. Кожного разу, як тягнулася до телефону, він спостерігав за мною, ніби з глибини колодязя. Якщо я щось викладала питав, хто це бачив. Якщо хтось лишав смішний смайлик Дмитро тлумачив це, як таємний знак. Якось навіть попросив показати особисті повідомлення там було тільки порожнеча, як весняна калюжа. Він казав: це неповага до нього, як до чоловіка, хоча я не знала, що відповідати.
Дійшло до того, що у моєму сні я стала боятися натиснути на камеру. Перед кожною публікацією думи рояться, мов джмелі на сон-траві. Я відчувала, ніби за мною наглядають вздовж старовинних шаф у квартирі на Лісовому масиві. Моє просте сновидне захоплення обернулося джерелом тривоги. Він щоразу казав, що я змінилася, що тепер хочу себе показувати, що вже не така, як колись. А я тільки відчувала свою безпорадність: нічого вже неможливо здійснювати, не потрапивши у павутину чужих чуттів.
І досі, коли мені сниться, що публікую щось, роблю це рідше. Не тому, що не хочу, а тому що кожен новий пост у маренні здається початком майбутньої сварки.
Як мені діяти далі у цьому дивному сні?
