Сьогоднішній день почався, як завжди прокинувся під легкий шум із вулиці у моїй затишній квартирі на околиці Львова. Моя знайома Ярина днями придбала новий смартфон, та так і не встигла ним справжньо потішитися з самого початку щось із ним було не так: смартфон сильно нагрівався від найменшої дії. А вже за кілька годин по купівлі вона його примудрилася втратити на шляху додому.
Прикро Телефон був якраз той з великим екраном, потужною батареєю, саме на таку давно збирала гроші. Тепер повернути покупку неможливо ні знаку від гаджета.
Ярина сердито назвала себе «дурепою», взяла стареньку «Нокію» і почала дзвонити на свій новий номер. Гудки йшли, але ніхто не відповідав.
Щоб заспокоїтись, розчинила собі трошки настоянки валеріани, лягла на ліжко і почала обмірковувати, де сьогодні ходила. Може, якщо пройти цей маршрут ще раз гаджет таки знайдеться? У цей момент у темряві під рукою щось завібрувало їй телефонували. На екрані світилися знайомі до болю цифри.
Алло, слухаю! тихо сказав голосом з роздратуванням.
У відповідь ледь чутно поскрипували невідомі звуки, а потім:
Няв…
Ярина відразу поклала слухавку. “Знущаються з мене, подумала, “добре, що хоч блокування не поставила тепер хтось бавиться моїм телефоном із власної волі.” Роздратування перебив черговий дзвінок.
Знову чувся помірний шурхіт, короткі зітхання І відтак, знову: «няв!»
Не дзвоніть мені більше! розсердилася Ярина.
Але дзвінки не припинялись. Зрештою, вирішила вже гірше не буде, перевдягнулася і вийшла у тихий львівський вечір. Звуки доносилися з вулиці, тож “жартівник” цілком міг бути десь тут. Ярина йшла своїм шляхом, раз по раз набираючи власний номер, і раптом, зовсім не сподіваючись, почула знайому мелодію рінгтона під найближчим каштаном.
Ярина наблизилася, вже уявляючи, як висловить комусь усе й разом із цим поверне свою техніку. Тим часом кіт, який примостився біля теплого предмета, із цікавістю спостерігав, як той ніби оживає і починає розповідати щось на свою котячу мову. Кіт обнюхав телефон той би мовив би щось незрозуміле та далі тлів під лапою, приємно зігріваючи.
Враз телефон заспівав. Кіт від несподіванки вдарив його лапою ще дужче, але “пісня” не припинялась. В боротьбі з навязливим «другом» рудий кіт і не помітив людської постаті, що наближалась.
Всі Яринині образи й хвилювання зникли, щойно вона побачила «зловмисника». Під деревом сидів худий рудий кіт, що затято клацав лапами по смартфону, намагаючись змусити його замовкнути. І варто було тільки їй підійти
Муркотун кинувся їй в обійми, як найдорожчій людині. Як він мурчав! Як потягнувся до рук! Ярина не змогла встояти і взяла малого додому.
Кіт терся їй об щоки, наче цілував. Вона відчула, що він аж льодовий не дивно, що той ховався на теплому телефоні.
З телефоном у кишені й котом на руках Ярина повільно вернулась додому, думаючи про кохання з першого погляду. Як же же вона сподобалась цьому рудому створінню! Після такої хвилі ніжності лишити його під деревом було б неможливо.
А кіт, щасливий мов дитина, крутився в обіймах, терся своїм носиком об її губи й підборіддя, і хоч Ярина й намагалася ухилитися, насправді їй це дуже до вподоби. Здавалося б, вуличний, а такий ласкавий.
Та все виявилось набагато простіше…
Котик був напідпитку від запаху валеріани, якою Ярина годину тому накапала собі, щоб заспокоїтись.
Сьогодні я зрозумів, що часто навіть невелика втрата може привести до великої радості. Часом досить просто підтримати ближнього, і він назавжди змінить твоє життя.
