— Оленко, скоро? Зараз прийдуть Соломія з Тарасом, — нетерпляче сказав Олег, заглядаючи у спальню.
— Зараз. Хвилинку, — відповіла Оля, не обертаючись від дзеркала на шафі.
Вона провела помадою по губах, потрусила головою, трохи порушивши ідеальну зачіску, поправила комір сукні й лише тоді повернулася до чоловіка.
— Я готова, — усміхнулась вона.
— Ого! Яка ж ти в мене гарна, — Олег підійшов і притягнув Олю до себе.
— Обережно, помада, — Оля відхилила голову від його грудей, глянула на чоловіка ніжно, злегка лукаво.
— Олю… — почав Олег приглушеним голосом, але в цю мить у двері подзвонили. — Ну от. — Він розчаровано роз’єднав обійми, зітхнув і піш відчиняти.
Оля востаннє глянула в дзеркало, підправила сукню і пішла за Олегом.
У передпокої вже гомонів Тарас із великим букетом троянд. Поруч стояла його дружина Соломія з подарунковим пакетом у руці.
— Де іменинниця? Чому не зустрічає гостей? — гукнув Тарас, шелестя упаковкою. Побачивши Олю, він зробив крок назустріч. — Ну, нарешті. Олю, ти, як завжди, чарівна. Олежку, дивись, заберу. Олю, дай поцілую. — Тарас голосно чмокнув її в щоку і лише тоді вручив букет. — Бажаю тобі…
— Гей, роздягайся, а тости залиш для столу, — втрутився Олег.
— Олежу, вийми капці, я букет поставлю, — сказала Оля й пішла на кухню.
У квартирі одразу стало шумно й тісно. Тарас тер руки перед накритим посеред кімнати столом.
— Олю, ти чарівниця. Яка ж ти смакота наготувала. Зараз слиною захлинуся, — стогнав Тарас.
— Трохи потерпи, — відповіла Оля, заносячи у вазі троянди. Вона поставила букет на столик біля вікна.
— Жартівник, — ледве чутно пробурчала Соломія, закативши гарні, східні очі.
Оля підійшла й поклала руку їй на плече, ніби хотіла заспокоїти. У цю мить знову подзвонили у двері, і Оля пішла зустрічати нових гостей.
— Це Ліза, а це моя сестра Оля, — познайомив Максим дівчат і подав Олі букет.
— Дуже приємно, — усміхнулась Оля. Ліза ледь помітно кивнула. — Вибач, капців більше немає.
— Нічого, я Лізі свої віддам, — сказав Максим.
Оля здивовано глянула на брата. Її погляд говорив: «Що між вами спільного?»
— Запрошуй до столу, сестричко, — сказав Максим, не помічаючи її погляду.
Вони увійшли до кімнати.
— Мого брата ви всі знаєте, а це Ліза, його нова дівчина, — представила Оля. — Далі сам, — прошепотіла вона братові й пішла з букетом на кухню.
Ще однієї вази у них з Олегом не виявилось, тож Оля поставила букет у літрову банку й залишила на кухонному столі.
Коли вона повернулась, гості вже розсілись. Олег показав їй на стілець на чолі столу. Оля сіла й із здивуванням помітила, що Тарас із Соломією сидять окремо, по різні боки.
Олег уже розливав чоловікам коньяк, а жінкам — вино. Ліза сиділа прямо, суворо й байдуже до всього, що відбувалось. Максим поклав у її тарілку салат. Вона, здавалось, навіть не помітила цього.
«Ого, яка… Від неї прямо холодом віє. Були в брата дівчата, але живі, а ця — наче кіл проковтнула…» Думки Олі перервав Олег. Він почав тост, стоячи з келихом у руці й ніжно дивлячись на дружину.
Усі замовкли. Потім лунали дзвін келихів, брязкіт приборів…
Оля оглянула присутніх. Тарас шумно їв, розхвалюючи страву й поглядаючи на Соломію. А та дивилася у тарілку, ігноруючи погляди чоловіка. Ліза повільно жувала, ні на кого не звертаючи уваги. Максим щось шепотів їй на вухо. Олег стежив, щоб у всіх було вино. «Бачиш, усе чудово, а ти хвилювалась…» — казав його погляд.
Оля розслабилась. Коли гості трохи задовольнили голод і випили, Олег приніс із спальні гітару. Кілька хвилин він налаштовував її, а потім заспівав: «Ти у мене одна…» Голос у нього був приємний, бархатний, співав він душевно. І всі розуміли, що ця пісня — для дружини.
Оля слухала, потім підхопила. Виходило гармонійно. Пісня закінчилась, кілька секунд усі мовчали, потім почали пропонувати, що ще співати.
Олег взяв кілька акордів і заспівав знамениту «Червону руту» — улюблену пісню Олі.
На середині Соломія встала з-за столу й вийшла на кухню, прикривши за собою двері.
— Гарно співаєш, Олежу. За це варто випити, — сказав Тарас, коли пісня закінчилась.
— Я за гарячим, — прошепотіла Оля чоловікові й теж вийшла.
Соломія стояла біля відкритого вікна й курила.
— Що трапилось? — запитала Оля, ставши поруч.
Соломія випустила струменчик диму у вікно. Цигарка в тонких пальцях тремтіла. Попіл впав на підвіконня. Вона змахнула його долонею, але лиІ отже, через кілька місяців Оля з Олегом таки дізнались, що стануть батьками, а в їхньому домі знову залунав сміх — тепер уже дитячий.
