Ґудзик? А я її Ялинкою назвав. Бігала тут зранку, одразу видно загубилась. А потім біля моїх ніг примостилася. Ну, я її й посадив у машину, щоб не замерзла, бідолашна, усміхнувся чоловік…
Соломіє, ну як можна бути такою невдачливою? Скільки разів казала, що твій Олексій тобі не пара! сварила Соломію мама.
Жінка стояла, опустивши очі. Хоч недавно їй виповнилося тридцять сім, почувалася вона, як школярка, що отримала двійку.
Особливо боляче та образливо було Соломії за себе, за невдале подружнє життя і маленьку донечку. Адже напередодні найчарівнішого свята вони залишилися без чоловічої опори.
Я йду від тебе, кинув недбало Олексій якось увечері. Вона не одразу зрозуміла, про що йдеться.
Куди йдеш? механічно спитала Соломія, подаючи чоловікові тарілку запашного борщу.
Ну ти реально, Соломко, ніби з іншої планети! Серйозних речей не розумієш! І як я взагалі з тобою стільки років жив? драматично скрутив очі Олексій.
Соломія тільки зібралась щось сказати, та чоловік і сам детально пояснив:
Я так більше не можу! І твоя собака весь час скиглить. Донька вічно хворіє. Ніякої романтики, Соломіє! Подивись на себе, на кого ти стала схожа? завершив він.
Соломія не могла бодай щось відповісти, лише відчайдушно вдивлялась у дзеркальні дверцята буфета, намагаючись угледіти в них себе. Та сльози самі текли, і вона так і завмерла посеред кухні сама.
Олексій ніколи не витримував сліз. Він кивнув на борщ, підвівся й пішов збирати речі…
Собачка Ґудзик, відчувши недобре, заходилася метушитись у ніг господині, тихенько скиглячи й намагаючись розрадити її.
Нарешті відпочину без цієї вічної метушні, кинув Олексій, зявившись у дверях із великою торбою.
Олексе, а як же Ліля? прошепотіла Соломія, уявивши, як засмутиться їхня пятирічна донька, що безтурботно спала в кімнаті.
Та придумай щось! Ти ж мати, зрештою, роздратовано кинув чоловік і, залишивши за собою плач Ґудзика, покинув квартиру…
Усю ніч Соломія просиділа на кухні, обіймаючи собачку. Ґудзик лизав її руки, намагаючись зігріти й підтримати. Вона відчував, що трапилось щось дуже погане.
Кілька днів жінка не знаходила слів, як сказати про все мамі, яка час від часу телефонувала і питала, як справи. Соломія нашвидку відповідала, що все добре, й вимикала телефон.
А з роботою як? Знайшла щось підходяще? Бо, дивись, твій Льоша-проходимець тебе кине, то на що житимеш? говорила мати, завітавши в гості.
Не втримавшись, Соломія розплакалася й пояснила: роботодавці не квапляться кликати на співбесіди, а Олексій пішов ще кілька днів тому.
Стара мати застогнала. Такий розвиток її вразив.
Та зразу було все ясно. Пять років разом, дитину народили, а твій кавалер навіть не збирався одружитись, бурчала мати. Їй було щиро жаль доньки й онуки.
А що ж тепер? кинула вона нарешті.
Соломія знизала плечима:
Щось вигадаю. Піду нянею в дитсадок до Лілії, сумно сказала вона.
На таку зарплату довго не протягнете Ще й собак годівля похитала головою мати, яка особливо тварин не любила, а малу пухнасту Ґудзик, яку дочка знайшла на вулиці, терпіти не могла.
Вона вже хотіла щось додати, але замовкла, побачивши, як Соломія ледве стримує сльози.
Гаразд, не реви. Я допоможу. Треба буде з Лілею посиджу, спробувала втішити доньку
Так минув ще тиждень.
Соломія Олександрівна за цей час вже встигла знайти роботу. Вони з Лілею разом ходили в дитсадок. Донька раділа.
Мамусю, а давай і Ґудзика до нас на роботу візьмемо? А то бабуся постійно бурчить, що з нею гуляти втомилась. Ґудзик би допомагала тобі мити посуд і нас охороняла б під час тихої години, сміялася дівчинка.
Соломія обіймала доньку. Та як чула Лілине питання:
Мамо, а тато скоро повернеться? Може встигне до Нового року?
Соломія так і не наважилася сказати Ліле правду. Щось вигадала про термінове відрядження. Дзвонила Олексієві, намагалася домовитись про зустріч. Той лиш кидав у відповідь:
Соломіє, припини псувати мені життя. Скажи Лілі, що я суперагент, поїхав у надважливе відрядження. Не чекайте. До речі, мій краватка не валяється вдома? Чим я на Новий рік буду?
Довго Соломія сиділа, задумливо вдивляючись у темряву. Не знала, як зустрічатиме цей Новий рік одна. І як все пояснить Лілі?
Все змінилося несподівано. Бабуся якось вела Лілю до поліклініки дівчинка трохи захворіла. Вони щось жваво обговорювали, і раптом з-за рогу вискочив Олексій.
Тату! Татусю! Ти повернувся? радісно кинулася до нього Ліля.
Чоловік спочатку здригнувся, а потім натягнув посмішку й тихо сказав, що так вже вийшло, вони з мамою вже не житимуть разом. І поспішив у своїх справах.
Можливо, ще зайду, якщо буде можливість, пробурмотів він на прощання.
Ліля стояла з кам’яним обличчям і ледве чутно повторила:
Не треба більше приходити.
Увечері її знову піднялась температура. Через пару днів додому прийшов лікар.
Ліля не хотіла розмовляти й, схоже, і одужувати теж не поспішала.
Можливо, через нервовий зрив, зітхнув лікар, почувши історію про тата.
Соломія картає себе:
Треба було відразу все пояснити Лілі вона розумниця, все б зрозуміла, говорила вона матері. Та тільки похитала головою
Два дні потому сталося нове потрясіння. Бабуся вийшла вигуляти Ґудзика, поспішала й не взяла повідка. І тут собачка вирішила взяти норов.
Вкотре, коли стара жінка гримнула на неї, Ґудзик кинулася через дорогу.
Ото ж ти яка! Слухатись не хочеш?! Нічого, померзнеш на вулиці швидко прибіжиш назад, відмахнулася бабуся і пішла в підїзд.
Вона поспішала до онучки, щоби дати ліки.
Але дівчинка геть відмовилась їсти й пити, коли дізналась, що Ґудзик загубилася. Соломія марно обіцяла знайти песика Ліля була невблаганна:
От знайдеться Ґудзик тоді й поїм, казала, відвертаючись до стіни.
Усе це через твоє виховання, Соломіє. Розбестила її. Зовсім з рук відбилась. Я ж казала… почала мати.
Краще б ти за Ґудзиком стежила, мамо, а не моралі читала, обірвала її Соломія, що завжди була тихою.
Я ж для вас стараюсь, образилась мама й покинула дім…
Соломія знову залишилася сама. Вечір пройшов у безцільних пошуках навколо будинку.
Ліля нарешті заснула у своєму ліжечку. А Соломія сподівалася, що Ґудзик зможе повернутися додому, та дарма. Продрогла, вона повернулася до квартири й заснула тривожним сном…
Ліля прокинулася рано:
Мамусю, мені такий сон снився! Про ялинку! Ми її прикрасили і знайшли Ґудзика! захоплено вигукнула донечка.
Соломія лише гірко всміхнулася. На столі стояла маленька пластиковий ялиночка. Новий рік наближався, і вони, як могли, підготувалися.
Але Ліля сумувала й твердила, що справжня ялинка повинна бути великою та пахучою.
Тоді й Ґудзик знайдеться, як у сні! ридала вона.
Соломія зітхнула. Купити живу ялинку вона не могла кількасот гривень не мала зайвих. Соломія Олександрівна подзвонила мамі, та та навідріз відмовилася:
Як тобі якась собака дорожча за матір сама й думай! образилася мати.
Соломія зрозуміла, що сподіватися на матір годі. Добре, що були вихідні.
Ліля почувалася зле й не хотіла вставати. Увечері, коли все вже було готово до Нового року, дівчинка розплакалася:
Немає ялинки, мамо. І Ґудзик не повернеться, як і тато
Соломія гладила доньку по голові, намагаючись стримати сльози. Тоді вона попросила сусідку-стареньку приглянути за Лілею й вибігла надвір…
Мороз аж щипав за щоки, пухкі сніжинки кружляли в танці. Люди поспішали й радісно всміхалися. Але Соломія не помічала нікого. Вона шукала Ґудзика, спішачи знайти маленьке диво.
Де ж ти могла подітись, малеча? прошепотіла вона, раз по раз переходячи знайомі вулиці.
Раптом вийшла на невеликий ялинковий базарчик. Стрункий чоловік у кожусі переступав з ноги на ногу біля останніх красунь. Соломія Олександрівна зупинилася.
Бажаєте ялинку? Останні дві лишилися. Можу й знижку дати, вигукнув продавець, нетерпляче поглядаючи на годинник.
«Напевно, на нього вже чекає сім’я…» майнула в голові думка.
До чоловіка підбігла щаслива молода пара й купила одну ялинку.
Що, будете брати? Ось остання лишилась. І доставку зроблю, запропонував чоловік.
Соломія з відчаєм глянула йому в очі. Грошей не мала, а тих, що вдома, навряд чи вистачило би.
Жінці стало соромно. Та тут вона помітила на кузові машини гілки.
А можна гілочок?.. Якщо вони вам не потрібні, несміливо спитала вона.
Чоловік глянув на неї, зітхнув:
Забирайте, звісно. Давайте допоможу, добродушно сказав і подав кільки гілок.
Соломія подякувала і раптом стала виправдовуватись:
Бачите, донька захворіла… От лежить, мріє про ялинку, а Ґудзик зникла. І все якось не по-святковому…
Чоловік слухав уважно. Сам нещодавно пережив зраду дружина пішла від нього. Йому теж було важко на душі.
У цей час до них підійшов ще один чоловік:
Скільки коштує ялинка? поцікавився той.
Продана вже, зверніться до сусіда, кивнув продавець.
Соломія здивовано дивилася на нього.
А ходімо, я вам допоможу донести гілки або ялинку до дому, раптом усміхнувся він.
І Соломія несподівано для себе зрозуміла: він зовсім не суворий, як їй здавалося.
Але в мене немає грошей, я ж казала розгубилася вона.
Я пам’ятаю, погодився чоловік.
А далі сталося дивовижне. Таке трапляється лише напередодні казкового свята.
Чоловік відчинив машину, і Соломія побачила на сидінні, закутану в вовняний светрик, сплячу Ґудзика. Вона повільно кліпала очима й не могла второпати, що діється.
Звідки у вас Ґудзик?! ледве втримуючи сльози, промовила Соломія.
Ґудзик? А я її Ялинкою назвав. Бігала тут зранку Потім зігрілась біля моїх ніг. Ну, посадив у машину, щоб не замерзла, з усмішкою відповів він.
Його звали Павло. Любив тварин, і спільну мову з дітьми знаходив на диво швидко.
Відтоді в домі Соломії запанувало тепло і затишок. Ймовірно, то новорічне диво подарувало нову зустріч і нову родину, а, може, це давно було написано долею
Одне достеменно: тепер ця сімя щаслива. А Ґудзик, як і раніше, час від часу кличуть Ялинкою.
Бо справжнє чудо це коли вірність, тепло і віра одне в одного долають найтемніші часи. Тільки разом ми знаходимо дім і затишок, навіть якщо довелося пройти через втрату.
