“Ти кого в дім везеш, сину…”
Ганна Миколаївна цілий день крутилася на кухні. Приготувала улюблені страви, накрутила голубців, спекла соковиту курку із хрусткою шкіркою. Сьогодні був особливий день — її син Олесь уперше приводив свою наречену.
Дім сяяв чистотою, скатертина була випрасувана, а пиріг охолоджувався на підвіконні. Ганна раз-по-раз поправляла волосся, дивилася у дзеркало й хвилювалася — їй так хотілося сподобатися майбутній невістці.
Раптом клацнув замок. Ганна випрямилася: “Це вони!” — подумала вона й уже збиралася вийти в передпокій, коли почула приглушені голоси.
— Олесю, ти що, серйозно? Це твоя квартира?.. Та це ж музей якийсь, — зневажливо всміхнулась Дарина.
— Тихіше, Даро… Мама почує. Чого ти так…
— Та хай почує! Може, хоча б задумається, що цьому старому лоту вже давно час на смітник! — і зі злостю штовхнула ногою старезну шафку у коридорі.
— Що ви собі дозволяєте?! — Ганна вийшла з кімнати, обличчя стало білим, очі палали. — Ви в моєму домі, а не на базарі.
Заповнилася важка мовчанка.
Дарина навіть не вибачилася. За вечерею крутила носом, ледве торкалася їжі, весь час натякала, що обстановка “застаріла”, і взагалі — жити вони тут не будуть, поки не зроблять капітальний ремонт.
Ганні стало зле. Вона мовчки встала, вийшла на балкон, притиснула долоню до грудей. За тридцять років вона вперше пошкодувала, що сама виростила сина. Чоловік пішов, коли Олесю не було й року. Вона тягнула все сама — роботу, виховання, дім.
А тепер цей дім став каменем спотикання для чужої жінки.
Коли Дарина сказала, що вагітна, Ганна промовчала. Вона вже розуміла: цей союз нічого доброго не принесе. Занадто різні цінності. Але заради дитини, заради сина… Вона запропонувала: “Живіть тут. Квартира велика. Кімнату переробите під себе”.
— Однієї кімнати замало! — огризнулася Дарина. — Ми хочемо продати цей старий хлам і купити дві квартири.
— Я не дозволю розпродати те, що мої батьки створювали все життя! — Ганна не втрималася.
Наступного дня Олесь прийшов із документами. Просив виділити його частку. Ганна, не дивлячись, підписала.
— Продавай. Роби, як вважаєш за потрібне. Тільки знай: із цим домом ти втрачаєш не стіни, а частину своєї родини.
Через тиждень Ганни не стало. Тихо, вночі, уві сні. Олесь знайшов її фотографії на підвіконні. На одній — вона тримає його, немовля, біля бабусиного рояля.
Він стояв у порожній кімнаті, де тепер лунало лише луно.
А меблі… Меблі Дарина вже встигла продати.
За три роки Олесь жив у “своїй” однокімнатній. Один. Дарина з дитиною — окремо. А відреставрований старий стіл із зеленим сукном стояв у кутку. Поряд — фото мами. І що-вечора він у думках просив у неї прощення…
