Кохання, що перетворилося на гірке розчарування без попередження
Я не очікувала цього Він просто поставив мене перед фактом: як кохання раптом стало гіркою обманою.
Мене звати Маряна. Мені двадцять сім. Я впевнена в собі, гарна, з хорошою роботою та стабільним доходом. Мої мрії були простими: вийти заміж, народити двох дітей і одного дня сісти за кермо власного авто, купленого на чесно зароблені гроші. Я не шукала багатства лише любові та спокою.
Рік тому я зустріла Олега. Він здавався дорослим, надійним, зі спокійним характером і ніжною посмішкою. Я закохалася так, як кохають лише раз у житті. Ми почали зустрічатися, і незабаром він запропонував мені переїхати до нього, у його квартиру в Києві. Я не вагалася.
Але мої батьки були категорично проти.
«Він уже був одружений, Маряно! Якщо не зміг зберегти сімю, то проблема в ньому», казала мати, з тривогою в очах.
Батько теж не приховував неприязні. Але я вірила, що кожен заслуговує другої шансу. І я поїхала. Забрала свої валізи, одяг, книги, трохи втіхи. Тоді я ще не знала, що переступаючи поріг його квартири, я переступаю й межу довіри.
На кухні за столом сидів хлопчик років семи.
«Це мій син, Денис. Він тепер живе з нами», спокійно сказав Олег, наче йшлося про кошеня, а не про дитину, для якої я не була готова стати мачухою з першого дня.
Я оніміла.
«Чому ти не попередив мене заздалегідь?»
«Що б це змінило?» він знизав плечима. «Його мати поїхала до нового чоловіка у Львів, а дитина їй заважає. Нам удвох не впоратися, ти ж доросла»
Я намагалася переконати себе, що все вийде. Я завжди любила дітей. Гадала, що ми знайдемо спільну мову, станемо близькими. Але все пішло шкереберть.
Денис виявився дратівливим, егоїстичним і невихованим. Він ображав мене, влаштовував істерики, кричав, що я «погано готую» і що від мене «неприємно пахне». Щойно Олег наближався до мене, хлопчик ревнував і вимагав уваги.
Я була виснажена. Після роботи мила підлогу, прала, готувала, а ще мусила доглядати за дитиною, яка мене відча
