Все пішло шкереберть, коли мій чоловік, Олег, мене кинув. Забрав усі наші гроші, щоб купити собі квартиру в Києві, і зник, лишивши мене саму в орендованій хаті з нашою шестимісячною донечкою на руках. Я була в розпачі, не знаючи, що робити далі. Та раптом з’явилася свекруха, Ганна Михайлівна. Дізнавшись про мою ситуацію, вона примчала до мене. Я готувалася до глузувань — адже наші стосунки завжди були напруженими, — але замість цього вона різко сказала:
— Збирай речі. Ти з онукою переїжджаєш до мене.
Я намагалася заперечувати — мені було неймовірно незручно. Ми з Ганною Михайлівною роками сварялися, кидали один одному злі слова, але жодного разу не сказали нічого доброго. Та тепер, коли я опинилася в біді, ця жінка, яку я вважала майже ворогом, стала єдиною, хто простягнув мені руку допомоги.
Моя власна мати відмовила мені в притулку. У неї вже жила старша сестра з дітьми, і мати підкорилася її волі, не бажаючи приймати мене. Я була в шоці, але прошепотіла:
— Дякую, Ганно Михайлівно. Я дуже вдячна за вашу допомогу.
Вперше в житті я від щирого серця подякувала свекрусі, і щось у мені змінилося.
— Годі церемоній! Ти ж не чужа, — махнула вона рукою, беручи на ручки мою донечку. — Ходімо, моя хороша. Нехай мама збирається, а ми з тобою потішимось. Будеш жити з бабусею, сонечко? Звісно ж! Бабуся читатиме тобі казки, водитиме на прогулянки, плестиме коси…
Я слухала її лагідний голос і не вірила власним вухам. Ця жінка, яка колисіла мою дитину так ніжно, ніби та була її власною, раніше казала, що я «підловила» її сина на дитині, а мою доньку називала «нещасним випадком».
Я зібрала речі, і ми переїшли до свекрухи. Ганна Михайлівна звільнила для нас велику кімнату, а сама перебралася в маленьку. Побачивши мій здивований погляд, вона буркнула:
— Чого вирячила очі? Маляткові треба простір, скоро повзати почне. А мені самій багато місця не треба. Розташовуйтесь, через годину буде вечеря.
На вечерю вона подала тушковані овочі та варене м’ясо, додавши:
— Ти ж годуюча мати. Хочеш — можу щось підсмажити, але для малятка краще дієтичне. Вирішуй сама.
У холодильнику я помітила цілу упаковку дитячого пюре.
— Вже час починати прикорм, як думаєш? Якщо ці не підійдуть — купимо інші. Не соромся, кажи, — сказала вона з посмішкою.
Я не витримала й розридалася. Її доброта, така несподівана і щира, зруйнувала всі мої стіни. Ніхто ніколи так не піклувався про нас з донечкою, як ця жінка, яку я вважала своїм найлютішим ворогом. Вона обняла мене, тихо шепочучи:
— Тихше, доню, тихше. Чоловіки такі — біжать туди, куди вітер дме. Я сама свого Олежка ростила — його батько пішов, коли тому було вісім місяців. Не дам своїй онуці рости без опори. Годі сліз, бери себе в руки!
Крізь сльози я зізналася, що не чекала від неї такої людяності, і знову подякувала:
— Велике вам дякую. Якби не ви, не знаю, куди б ми з донечкою поділися.
— Тут і моя провина є, — зітхнула вона. — Не так виховала сина, ось і виріс безвідповідальним. Виправлю його помилки, як зможу. Іди вмийся та лягай спати. Ранок буде кращий.
Перший день народження донечки ми святкували втрьох: я, моя малеча і Ганна Михайлівна — наша рятівниця, яка стала справжньою бабусею. Коли донечка заснула на обідній сон, ми з нею пили чай з тортом на кухні, як раптом подзвонили у двері. Свекруха пішла відчиняти.
— Мам, хочу познайомити тебе з однією людиною, — почувся голос Олега. — Це Катерина, моя дівчина. Мам, можна ми поживемо у тебе півроку? Роботи немає, на оренду грошей не вистачає.
Почувши його, я замерзла. Серце стиснулося від страху, що свекруха впустить їх, а нас з донечкою вижене. Сльози набігли на очі.
— Та щоб тебе! — розгнівано вигукнула Ганна Михайлівна. — Геть звідси, і свою подружку забирай! Обікрав дружину й дитину, кинув їх без копійки, не думав, як вони житимуть? Ось життя тобі й відповіло. Ідіть геть! А ти, Катерино, держи вуха гостро — пограється й тебе кине.
Я помилялася щодо свекрухи, і тепер мені соромно за свої минулі думки. Вона стала для мене не просто другою матір’ю — а справжньою, єдиною. Ми прожили з нею під одним дахом шість років, аж до мого другого шлюбу. На моєму весіллі Ганна Михайлівна зайняла почесне місце матері нареченої. Моя донечка вже ходить до школи, а скоро в мене народиться син. Свекруха з нетерпінням чекає онука, і я знаю — вона буде для нього такою ж люблячою бабусею, якою стала для моєї доньки.
