Ой, куди ж ти ту вазу притаранив, Андрію? Я ж сто разів тебе просила заховати її у шафу, вона зовсім не пасує до нашого сервізу! Соломія говорила спокійно, настільки спокійно, що навіть кіт у кутку припинив ганятись за кришкою від каструлі. Вона трохи підтягнула фартушок і глянула на чоловіка, який із виглядом історика на розкопках переставляв ту кляту кришталеву салатницю з місця на місце.
Соломійко, та яка різниця? Андрій винувато всміхнувся, і ця його фірмова, «вибачай-прошу», усмішка сьогодні відверто дратувала. Наталя завжди любила цю вазу. Казала, що в ній олівє виглядає по-святковому. А раз уже збираємось усі гуртом ради хлопців, то чому б не зробити все так, як їм комфортно?
Соломія завмерла з ножем у руці. Лезо зависло над огірком, що приречено лежав і чекав свого кінця. Вона глибоко вдихнула, почала лічити до трьох, аби не зірватись і не розбити ту вазу об чоло чоловіка.
Андрію… голос Соломії затих, аж кіт здригнувся. Дозволь уточнити деталі. Ми кличемо гостей, в моєму домі. Я, твоя офіційна дружина, вже другий день стол готую: замаринувала мясо, напекла коржі і помила підлогу, що котові тепер бігати слизько. І ти мені кажеш, що треба ставити цю вазу тільки тому, що її любила твоя колишня? Серйозно думаєш, що це аргумент?
Андрій зітхнув, наче на нього впала вся вага Карпатських гір, і всівся на стілець. Схоже, світ трохи зупинився.
Соломійко, не накручуй себе, прошу. Ми ж домовлялись у близнюків двадцять років сьогодні, вони хочуть бачити двох батьків. Ну що мені було сказати Наталі, щоб не приходила? Вона ж мати. Це лише один вечір! Посидимо, поздоровимо, торт поїмо і розійдемося. Хочу, щоб усе було мирно, без скандалів. Ну ти ж у мене розумна, як сама мудрість!
«Розумна жінка». Соломії від цього аж лице сіпнулося. У їхній сімї «розумна» означало надто зручна. Мовчи, страждай, роби вигляд, ніби все прекрасно, поки тобі по душі топчуться.
Пять років шлюбу, і вона прийняла Андрія з минулим, аліментами і регулярними поїздками до близнюків Вадима й Богдана. З хлопцями у Соломії стосунки нормальні, майже дружні. Але Наталя… Наталя окрема історія, грім-баба, переконана, що Андрій не чоловік, а її власність, просто тимчасово заблукав у чуже господарство.
Я ж не проти хлопців, Андрію. І навіть сприйняла той твій експеримент з Наталею, хоч нормальні люди святкують такі дати не вдома, а по кафе, а не таскають колишніх у хату до нових! Та що це ще й вазу по її смаку ставити?! Може, мені й плаття вдягти, яке їй подобається? Чи зачіску під її стилізацію закрутити?
Ти перебільшуєш, відмахнувся Андрій, піднімаючись. Ладно, прибрав її, не дуйся. Хлопці скоро будуть, Наталя з ними. В неї машина накрилась, то вони підібрали. Давай, без драм, Соломійко, ради свята.
Швидкий чмок у щоку і втік голитися. Соломія залишилась серед купи каструль. У духовці ароматно шкварчав буженина, на плиті булькав жульєн. Все, як у казці, тільки радості приблизно як у радгоспі після негоди. Відчуття було, що вона готує поминальний обід своєї самооцінки.
Через годину у коридорі гучно загули голоси, ноги завмерли на порозі.
А де наш татусь? пролунав той впізнаваний, різкуватий, домінуючий голос Наталі. Андрюша! Ми тут!
Соломія зняла фартух, глянула в дзеркало, видихнула й вийшла в коридор.
Там було тісно. Близнюки, Вадим і Богдан, високі як телевежа, змагалися з куртками. Між ними самовпевнено, з червоною сукнею і лакованою шевелюрою у стилі «одна шпилька півфасону» Наталя.
О, Соломійко, привіт, кинула вона з таким тоном, ніби гостинність тут не в тренді. Наталя вже розглядала Андрія. А ми з гостинцями! Андрійчику, та не стій, коло мами сумку підійми там закрутки!
Андрій вилетів, як навіжений, допомагати своїй Наталі-експрес.
Привіт, хлопці! З ювілеєм вас! Андрій обійняв синів, похлопав по спині. Ната, привіт. Закрутки? У нас же столи ломляться!
Ой, знаю я ваші застілля! Наталя покотивши очима, нарешті звернула увагу на Соломію. Щось мені здається, Соломійко, ти знову все «дієтичне» натворила? Без солі без жиру? А хлопцям треба нормально їсти! Я вам тут огірочки, помідорчики, грибочки домашні привезла. А ще холодець справжній, на свинячих ніжках, а не твої курячі желейні фантазії.
Соломія відчула, як щоки у неї позеленіли, наче її щойно заклали в банки до помідорів. Минулого разу ця Наталя вже озвучила всі свої кулінарні претензії.
Вітаю, Наталю, прохолодно, але чемно відповіла Соломія. Проходьте. Їжі вистачить на армію, а холодець бичачий, прозорий як сльоза.
Ну-ну, подивимось, відповіла Наталя, і вже неслася у вітальню, не питаючи, де можна чи не можна. Ой, а диван ще старий? Та я ж казала минулого року цей колір не пасує. Штори ж… Сиротинсько якось. А памятаєш, який у нас у Харкові був тюль легенький, сонячне було.
Андрій хвостиком смикав за нею з цими банками.
Нам нормально. Затишно, бурмотів він.
Затишок коли душа співає. А тут як у сховищі, підсумувала пані Наталя й впала на «неправильний» диван. Хлопці, мити руки! Соломійко, чого стоїш? Стіл накривай, бо чоловіки зголодніли.
Соломія стисла руки у кулаки так, що якраз манікюр трохи підкоригувала. «Тримайся, Соломійко, тримайся. Це ж заради Андрія, хлопців, а ще щоб не зіпсувати їм свято».
Мовчки повернулася до кухні. Андрій з’явився через хвилину, захищаючись як у шкільних дебатах.
Соломійко, не ображайся ти на ту Наталю, шепоче, намагаючись прихопити тарілки. В неї такий характер, ти ж знаєш. Просто любить керувати. Дай допоможу з салатами.
Не треба, я сама, рубає Соломія, як відро дров.
Застілля почалося кепсько. Наталя примостилась поряд з Андрієм, аж стільці стогнали від тісноти. Близнюки обрали позицію навпроти, а Соломії лишилось місце поряд із дверима так би мовити, «для обслуги».
Ну, за моїх козаків! виголосив тост Андрій, долаючи напругу в повітрі келихом шампанського. Двадцять років як у казці!
Та не кажи, Андрійчику, підхопила Наталя, перебиваючи його. Памятаєш, як ти мене у пологовий з Ганжівки віз? Лід, машина не заводилась, ти ж у футболці біля «Таврії» бігав, аж сусіди шахтарські сміялись! І як ти під вікнами горлав: «Хто? Хто?». Тільки смаку було!
Сміх у неї був голосний, як дзвін старої церкви, рука на плечі Андрія, а він вже зовсім розплився у ностальгії.
Було діло… Молоді, дурні.
А як Богданчик у першому костюмі у калюжу впав? Ми ж до твоєї мами на день народження йшли! Я в фонтані його відмивала, думала, назад не визнають.
Історія лилася за історією, Наталя вела розмову так, що вся увага була на часах «їхньої» родини. «А памятаєш, як у Одесі відпочивали?», «А як шпалери разом клеїли?» Соломія тут відчувала себе предметом інтерєру.
Хлопці в телефонах, Андрій теплий, як узвар але з ностальгією по компоту.
Соломійко, передай хліб, кинула Наталя, не обриваючи легенду про те, як Андрій її вчив водити машиною. А він: «Гальмуй!», а я газую мало в паркан не вїхали! Ти тоді аж посивів!
Ну, ти у мене гонщиця була, хіхікнув Андрій.
«Ти у мене». Від цих слів у Соломії холодок по спині. Поглянула на Андрія а він ніби забув, що тут є хтось, крім Наталі.
А салат пересолений, каже Наталя, не забуваючи про основні кулінарні війни. Соломійко, ти часом не закохана? Тільки коли закохуєшся, пересолюєш. А в кого у власного чоловіка? Жартую! Андрюша, спробуй мій холодець! Я часнику не шкодувала.
Протягнулася навскіс і плюхнула шматок холодцю Андрію просто у тарілку, зверху на Соломіїн жульєн.
Наталю, забери руку, тихо каже Соломія.
Що? Наталя аж остовпіла. Чого ти така нервова?
Я сказала: забери руку з тарілки мого чоловіка. І прибери свій холодець. Тут вистачить того, що я зробила.
Пауза настала така, що навіть таракани подумали задуматись над сенсом життя. Близнюки відірвались від телефонів, Андрій замотав головою.
Соломійко, ну чого ти… пробурмотів.
Тобі смачно? Значить, те, що приготовлено Наталею, найкраще? Весело згадувати «ваші» двадцять років? Подобається, коли в хаті господарює інша жінка, меблі і їжу критикує, а мене геть?
Та перестань, ти що… відмахнулася Наталя. Я ж радити хочу! Всі ми свої.
Мені не треба ваші поради! Соломія глянула прямо у зіниці. Я все це терпіла ради Андрія, ради хлопців. А зараз бачу ви тут і так складаєте сімейну ідилію. «Наші Таврії», «наш відпочинок». А мені тут асистентка зі столу: подати, принести і не заважати!
Соломійко, ну добрий вечір, спробував Андрій її за руку взяти, але вона відмахнулася. Та ми просто згадували…
То згадуйте. Я вам не заважатиму.
Розвернулась, вийшла з кімнати. За нею шипів голос Наталі: «Істеричка, я казала Андрію не твоя вона. Своїх проблем забагато».
Зайшла у спальню, руки тряслися, але думки аж прозорі. Взяла з шафи маленьку валізу, кинула у неї косметичку, піжаму, ноутбук, джинси та светр. Зняла святкове плаття, переодяглась у розслаблене домашнє. Замовила таксі.
Вийшла в коридор, взулася, пальто й вже майже біля дверей. З гостинної лунали гоготі Наталі і Маніпулятора Андрія. Про неї наче забули: думали, пішла поплакати та вернеться.
Я йду, чітко сказала у двері.
Шок. Андрій із чаркою: Куди? По хліб?
Ні, Андрію. Я у готель. У мене теж сьогодні свято день визволення від хамства. Загалом, святкуйте, «стара гвардія», холодильник забитий, торт на балконі, посудомийка там, таблетки під раковиною. Наталя, сподіваюся, зможе не лише холодець їсти, а ще і посуд мити, майстер-клас проведе.
Ти що здуріла? Андрій схопився, чарка полетіла, горілка розтеклась по скатертині, аж петрушка пожовкла. Який готель?! Гості ж!
Це твої гості, Андрію. Мої вже давно не тут. Щасливо. З днем народження, хлопці.
Вийшла з квартири і ляснула дверима, аби навіть таракани всередині зрозуміли: господиня тут тепер вільна.
В таксі дивилася у вікно на нічне місто, дзвонила у найкращий львівський спа-готель:
Доброго вечора. Є люкс чи напівлюкс? Відмінно. Буду через двадцять хвилин. Прошу шампанське і фруктову тарілку в номер, і запишіть мене на ранковий масаж.
У готелі пахло кавою від баристи, парфумом і свободою. Ніяких котлет, ніякого срібного посуду, ніяких чужих голосів. Номер зустрів її білосніжним, хрустким ліжком.
Прийняла душ, загорнулася в халат, налила келих ігристого та сіла на балкон. Львів за вікном був байдужий, але, чесно кажучи, дуже гарний.
Телефон почав дзвонити вже в таксі але вона вмикнула «без звуку». Лише ввечері поглянула: пятнадцять Андрієвих пропущених, три повідомлення:
«Що ти наробила?»
«Вернись, сором перед людьми!»
«Соломійко, це не смішно, Наталя в шоці».
Соломія посміхнулась і вимкнула телефон. Келих шампанського, фрукти і вперше за довгі роки відчуття абсолютної свободи. Можна не думати, чи хлопцям смакуватиме мясо, чи не дуже голосно працює телевізор, чи не розстроїть Андрія. Вона була сама і їй це подобалось.
Вранці її розбудило сонце. Замовила в номер сніданок: яйця бенедикт, круасан і каву. Массаж, басейн хоч до вечора гуляй. Вирішила залишити номер ще на добу. Додому повертатись ніякого бажання.
З телефону відірвалася тільки ввечері. Повідомлень було більше. Тон змінився:
«Де ти? Я хвилююсь».
«Хлопці пішли одразу за тобою, сказали у нас цирк».
«Наталя поїхала ввечері, ми з нею посварились».
«Будь ласка, візьми слухавку».
Соломія набрала Андрієв номер.
Алло! Соломійко! Ти жива? Де ти?! Андрій майже плакав.
У готелі. Відпочиваю.
Пробач мене… Ідіот я, вибач. Все зіпсував.
То розказуй, холодно зазначила Соломія. Як зібрання сімейної класики пройшло?
Жахливо. Усе розвалилось. Як ти лишила нас Богдан встав і каже: «Ви цирк на колесах. Мама хамло, тато ганчірка, Соломія нормальна, а ви її знищуєте!». З братом пішли. Навіть торт не тронули.
Соломія здивувалась і навіть трохи тішилась.
Далі?
Далі Наталя почала кричати, що я їх неправильно виховав, що ти хлопців проти неї налаштувала. Почала мною командувати, мовляв, зніми зі столу її банки. Кажу: сама допоможи, раз така господиня. Вона у істерику, тарілку шваркнула. Ту саму, з сервізу твоєї мами.
Тарілку розбила? голос Соломії став холодніший за морозиво.
Та… Випадково. Вона з руками. Я не витримав, сказав викликати таксі й катитись. Пересварилися на всі гроші. Вона мені згадала невелику зарплату двадцять років тому, твою маму все, що можна. Врешті вигнав.
Пауза, потім Андрій, тяжко дихаючи:
Я тут один, серед гори невимитих тарілок. Не можу нічого зробити. Руки не піднімаються. Соломійко, повертайся, прошу. Я зрозумів, який я телепень. Більше ніяких «колишніх» в хаті. Обіцяю.
То посуду не прибрав? уточнює Соломія.
Ні. Стоїть, як є.
Чудово. Маєш до завтрашнього ранку. Щоб квартира блищала, як яйце на Великдень. Жодного запаху Наталі, жодної банки чи холодцю. Все у сміття інакше бачу крихту або чую її парфуми подаю на розлучення. Чуєш?
Чую. Все зроблю. Все вимию. Тільки повертайся. Я тебе люблю. Я справді не хотів такого… Просто хотів, як краще.
«Як краще» у тебе виходить лише тоді, коли думаєш головою, а не намагаєшся бути святим для всіх. Я приїду завтра після обіду. І, Андрію, якщо дозволиш ще хоч раз когось критикувати мене у моїй хаті я піду не в готель. Я піду назавжди.
Поклала слухавку. За вікном готелю місто світила вечірніми лампочками. Соломія допила остиглий кофе і нарешті відчула себе вільною. Андрія було трохи шкода, а себе ще більше. Вона більше не збиралась терпіти.
Після маленького готельного відпочинку щось у ній змінилося. Тепер вона знала: може бути головною не просто «мудрою», не «зручною», а саме головною в своєму житті.
Наступного дня, вдома пахло лимоном і чистотою. Вікна відчинені, атмосфера скандалу вигнана кудись на околицю. Андрій червоний, як кавун, із вологими руками зустрів у коридорі.
Я все прибрав! звітував щосили. Навіть штори виправ, думав, пахнуть її лаком.
Соломія зайшла на кухню. Чистота як у рекламі. Ваза зникла, банки теж.
А ваза? питає.
Викинув, шепоче Андрій. Разом із холодцем. Не хочу більше бачити.
Соломія глянула на нього, вже без зла.
Добре. Став чайник. Будемо доїдати мій торт якщо ти його не прибрав у пориві пристрасті.
Андрій видихнув, обняв і втупив носа у її плече.
Торт залишив. Дуже смачний. Я вночі шматок доїв, з горя. Соломійко, ти найкраща. Пробач дурня.
Пробачаю але це був останній раз, Андрію. Останній!
Вони сіли пити чай. Соломія дивилася на Андрія: інколи, щоб зберегти сімю, треба з неї піти. Після такого пустого місця за столом ніхто вже не скаже зайве і не зламає твою гідність.
