**Коли доля стукає у двері**
Завідувач відділу маркетингу Максим, самотній і впевнений у собі, не встояв, побачивши нову співробітницю — яскраву та зухвалу Олену. Вона лише з’явилася в офісі, а він уже крокував до неї, не приховуючи інтересу.
— Доброго ранку, колего, — промовив він, і його усмішка, тепла, майже палаюча, змусила Олену затримати на ньому погляд.
— Доброго, — відповіла вона м’яко, але з іскоркою, і куточки її губ здригнулися у відповідній усмішці.
— Ну що ж, приступайте. Ознайомите вас із справою Тетяна, вона тут головна за наставництво, — Максим кивнув у бік старшої колеги. — Вивчіть інструкції. Щасти, сподіваюся, знайдемо спільну мову.
Колеги, переважно жінки, провели його поглядами. Коли Максим вийшов, Тетяна прошепотіла сусідці Наді:
— Звідки в нашого Макса така чемність до новачків? — Вони переглянулися й тихенько засміялися.
Олена спочатку трималася насторожено. Новий колектив, чужі обличчя. Вона не була скромницею — у свої двадцять три за плечима вже було кілька палких романів. Ще в коледжі закрутила історію із викладачем, який був старший на двадцять років. Він сам розірвав зв’язок, коли чутки дійшли до його родини. Олена лише знизала плечима й пішла далі, залишаючи за собою шлейф розбитих сердець.
Через пару тижнів Максим запропонував їй залишитися після роботи й сісти в кафе на набережній.
— Чому б і ні? Ви мій начальник, а з начальством треба знайти спільну мову, — відповіла вона з лукавою посмішкою, ніби кидаючи виклик.
Її тон був таким невинним, що Максим на мить подумав, що вона жартує. Але серце його забилося від радості. Йому тридцять два, серйозних стосунків не було — все обривалося на півшляху. З Оленою ж все закрутилося швидко: зустрічі, пристрасть, кохання. А незабаром увесь офис гув від новини: Максим і Олена запрошують колег на весілля.
**Родина на межі**
Максим розчинявся в Олені, виконуючи її найменші забаганки. Вона поставила умову:
— Ніяких дітей, Максе. Я хочу жити для себе. Коли буду готова, скажу. А поки — ніяких колясок і безсонних ночей.
Максим вірив, що час усе змінить. Він чекав, що Олена передумає, зрозуміє, що сім’я без дітей — це лише половина щастя. Але місяці йшли, а вона лише відмахувалася:
— Максе, я ж відразу сказала. Не тисни на мене. Я не готова.
Одного разу він застав її у ванній — вона стояла бліда, з тестом на вагітність у тремтячих руках.
— Олено, ти… вагітна? — видихнув він, боячись повірити.
Вона мовчки кивнула, а її очі наповнилися сльозами. Максим, у нестямі від щастя, підхопив її на руки, але вона раптом розридалася:
— Я не хочу народжувати! Не хочу бути товстою, не хочу цього життя! Зроби щось!
Він пригортав її до себе, цілуючи мокрі від сліз щоки.
— Не плач, це ж диво. Я так тебе люблю, Оленко. У нас буде малюк!
Але Олена була непохитна. Вона записалася до лікаря, вирішивши позбутися дитини. Максим, довідавшись, увірвався до клініки, встигнувши в останній момент. Зі скандалом вивів її на вулицю.
— Олено, благаю, не роби цього. Нехай наша дитина живе. Я буду поруч, усе візьму на себе, — його голос тремтів.
Вона погодилася, але за умови: пелюшки, підгузки, нічні підйоми — не її клопіт. Усю вагітність Максим був поруч, вгадуючи її бажання. Коли настав час, він відвіз її до пологового. Лише побачивши здорову донечку, зміг видихнути.
**Покинута дочка**
Щасливий, він повернувся додому, щоб відпочити. Але наступного дня в пологовому його чекав удар:
— Вашої дружини немає. Вона пішла, залишила дитину, — повідомила медсестра, подаючи складений листок. — Ось записка.
— Не може бути! — Максим відмовлявся вірити. — Може, вона вийшла? Знайдіть її!
Але Олена зникла. Не відповідала на дзвінки, змінила номер. За півтора місяця вона подзвонила:
— Збери мої речі. Приїде мій Олег, забере. На розлучення подавай сам, я не повернуся.
Про донечку — ні слова. Вона була їй не потрібна, як і Максим. Так він став для маленької Софійки і батьком, і матір’ю. Його мати, яка жила у сусідньому районі, взяла на себе турботу про онуку.
**Тіні минулого**
Марія, почувши дзвінок, схопила телефон. Дзвонила класна керівниця її сина Данила, Катерина Іванівна. Хлопчик навчався у другому класі.
— Маріє, терміново до школи! Ваш син таке зробив! — кинула вчителька й відключилася.
Марія, відпросившись з роботи, помчала до школи, серце калатало.
«Що міг зробити Данило? Він же спокійний, слухняний. Ніколи не створював клопоту», — думала вона, прискорюючи крок.
Данило народився попри всі прогнози. Її чоловік, Андрій, передЩаслива й доля знову постукала в двері, коли Марія й Максим, ніжно тримаючись за руки, стояли перед вікном, дивлячись, як Софійка й Данило грають у дворі.
