З дитинства я і моя найкраща подруга Мирослава були нероздільними. Ми разом ходили до дитячого садка, потім до школи у Львові, а пізніше вступили до університету. Там я зустріла молодого хлопця, що мені дуже сподобався Валерія. Серце моє тривожилося від почуттів, та доля вирішила інакше. Він випадково звернув увагу на Мирославу, яка не просто була гарною, а справді мала особливу чарівність. Валерій закохався саме у неї.
Коли одного разу Мирослава прийшла до мене й спитала, чи можна їй поговорити з Валерієм, бо і вона щось до нього відчувала, я вагалася. Я сказала, що не проти, але що я його люблю. Тоді я, не подумавши, фактично віддала перше кохання своє життя своїй подрузі. Життя йшло далі, кожна з нас створила сімю, народила дітей. З часом мої почуття до Валерія зникли, і я зосередилася на своїй родині.
Одного разу Мирослава попросила мене прикрити її, бо вона збиралася на таємну зустріч. Я здивувалася чому її чоловік не повинен знати? Мирослава зізналась, що покохала іншого і не уявляє життя без нього. Та розлучатися вона не хотіла, бо чоловік був надійним, добре заробляв гривні для сімї, сильно любив дітей і був уважним до неї.
Я була спантеличена вчинками подруги. Адже її чоловік був дбайливим батьком, успішним і прекрасною людиною. Я не могла зрозуміти, чому вона його зраджує. Якби він був байдужим чи не цінував її, то було б зрозуміло. Але, маючи таку любов і підтримку, чому вона шукала примарні та незрозумілі почуття, замість того, щоб берегти ті, що вже мала?
