Коли я вийшла на пенсію, жила сама в просторій двокімнатній квартирі в Києві. У нашому будинку багато пенсіонерів залишилися жити у великих квартирах, які давно стали їм завеликими. Коли діти ще малі та родина разом, велика квартира справді необхідна. Але як тільки всі розїжджаються, ці пусті метри лише додають відчуття порожнечі й самотності. Це не найкращий варіант для літньої людини, ще й доглядати за квартирою та вкладати кошти у ремонт сил і гривень просто не вистачає.
Комунальні платежі забирали у мене майже половину пенсії, і при цьому я навіть не використовувала половини житлової площі. Прибирання теж з кожним роком давалося все важче мити вікна, підлогу, розбирати всі речі в двох кімнатах усього цього було забагато для мене.
Я давно розуміла, що потрібні зміни, але відкладала рішення, бо звикла до квартири й району. Все моє життя минуло тут, друзі поруч. Здавалося, важко залишити знайомі стіни. Останньою краплею стало усвідомлення, що вже не зможу тримати все під контролем ані фінансово, ані фізично. Вік і здоровя дають про себе знати.
Переїзд я організовувала тільки завдяки підтримці рідних. Донька Ростислава з зятем допомогли знайти однокімнатну квартиру в затишному районі Оболоні, там і ремонт зробили. Попри те, що площа тепер значно менша, ще жодного разу не жалкувала про цей вибір.
Для самотньої пенсіонерки однокімнатна квартира ідеальний варіант. На платню за комуналку йде набагато менше гривень, а гарно поприбирати все година часу, і досить просто підтримувати чистоту щодня по десять хвилин.
Скромних розмірів житло мені цілком вистачає. Моя улюблена книжкова шафа тут стоїть, старі меблі гарно вписалися. На балконі оселилися пару вазонів. У кімнаті лише найнеобхідніше: диван, стінка, журнальний столик.
Все зайве старі сервізи, посуд, які роками зберігала «на чорний день», довелося віддати чи винести. У новому домі немає місця для таких нагромаджень, і, як виявилося, не було й потреби.
Дехто вважає, що у однокімнатній квартирі тісно. Так, якщо хтось із гостей залишається на ніч, то місця не вистачає. Але у мене таких гостей немає, і, чесно кажучи, навіть не хотіла б років за роки я виробила власні звички й затишок, не люблю, коли щось порушує мій ритм. Донька з сімєю мешкає поряд, провідують мене часто, але щоночі повертаються додому. Подруги також заглядають, але кожна має свій дім.
У кожного своя думка щодо житла на пенсії. Комусь легше залишитися в звичній квартирі, хоч і надто великій, а хтось не боїться змін і погоджується замінити просторе житло на маленьке. Особисто мені не потрібен великий простір. Якщо здоровя та фінанси дозволяють прожив би й сам у трикімнатній, проте не бачу в цьому сенсу.
Вважаю, вирішуючи залишитися чи змінити житло, пенсіонеру важливо враховувати не лише площу, але й інші умови:
Головне зручне розташування: поряд має бути аптека, магазин, лікарня. Недалеко дім дітей, треба, щоб могло бути зручно ходити в гості. Обовязково парк або сквер для прогулянок. Це все справді важливі дрібниці, які роблять життя на пенсії спокійнішим і комфортнішим.
