У той момент, коли я вийшла на пенсію, жила сама у великій двокімнатній квартирі у Львові. Дуже багато пенсіонерів у нашому будинку теж залишилися жити у просторі, який давно вже для них надмірний. Коли діти ще малі, а родина живе разом, велика квартира необхідна. Але коли всі роз’їжджаються, ці вільні метри лише нагадують про порожнечу й самотність. Це не найкращий варіант і з побутового боку вік вимагає ремонту, ані сил, ані гривень на оновлення у пенсіонера вже нема.
Плата за комунальні послуги забирала майже половину моєї пенсії, хоча я фактично не користувалася майже половиною площі. З прибиранням теж стало важко мити декілька вікон, підлоги, доглядати за трьома кімнатами мені вже було не під силу.
Я розуміла, що треба переїжджати, але відтягувала цей момент. З роками я звикла до свого дому, до району Багато сумнівів мучило мене: адже тут мої знайомі, тут пройшло стільки життя! Остаточно мене переконало те, що фінансово й фізично я вже не могла підтримувати порядок у великій квартирі сили й вік не ті.
Рідні допомогли мені з переїздом сама б я не впоралася. Донька й зять допомогли знайти нову оселю та зробити ремонт. Хоча нова квартира була в рази менша за стару, я жодного разу не пожаліла про своє рішення.
Для самотньої пенсіонерки однокімнатна квартира найліпший варіант. Сплата комунальних стала помітно меншою, а прибирання якісне можна зробити за годину, а підтримання чистоти відбирає лише 10 хвилин щодня.
Мені не тісно всі необхідні речі, меблі та техніка чудово розмістилися, а місця ще й залишилось. Від попередніх господарів залишилася велика кутова шафа, вона замінила мені комору, а дещо перебралося на балкон. В кімнаті тільки найнеобхідніше: розкладний диван, стінка, журнальний столик.
Зі старих меблів, посуду та інших речей, які зберігала у великій квартирі, я залишила тільки потрібне, решта викинула вони все одно лише збиралися роками й не були мені потрібні.
Дехто вважає, що однокімнатне житло це замало для комфортного життя. Так, якщо гості лишаються з ночівлею, їх складно влаштувати. Але в мені таких гостей нема, та й бажання не маю: у мене уже склався свій усталений порядок і звички, а чужа людина в одній кімнаті порушила б цю гармонію. Тож готувати додаткове ліжко не збираюся.
Донька з родиною живуть поруч приходять у гості, а через кілька годин повертаються до себе. Подруги також навідуються, але ночувати не залишаються. Можливо, хтось і хотів би, але мені це незручно у невеликій кімнаті чужа присутність відчувається особливо.
Кожен має своє уявлення, де і як треба провести старість хтось тримається за просторий дім, навіть якщо не потребує стільки площі, а хтось не проти переїхати у менший, але затишний простір. Для себе я вирішила: мені у старості не потрібна велика квартира. А якщо здоров’я та фінанси дозволятимуть можна й самому доживати і в трикімнатній.
Головне, коли приймаєш таке рішення, враховувати не лише метраж. Важливі й інші умови: розташування аби поруч були аптека, магазин, амбулаторія; недалеко від дітей, аби й їм, і мені було зручно; і звісно парк або сквер поблизу для прогулянок.
Життя вчить: справжній затишок не у кількості метрів, а у тиші, спокої і можливості наповнювати дім любовю навіть на маленькому клаптику житла.
