Сьогодні записую у щоденнику все, що трапилось бо інакше не зможу зібрати думки докупи.
Я зайшла до ліфта в нашому київському будинку, а там вже стояла незнайома жінка. В її руці були ключі ті самі ключі, що належать моїй квартирі.
Спершу я подумала, що помилилася не могло бути такого. Але я впізнала брелок маленьке синє сердечко, який колись подарувала мені моя сестра Оксана.
Жінці було десь сорок. Коротке темне волосся, сувора сумка через плече. Вона виглядала спокійно, ніби це зовсім звичайна ситуація.
Ліфт повільно рушив вгору. Моє серце калатало, як від остраху.
Вибачте, кажу я, звідки у вас ці ключі?
Жінка мовчки обернулася на мене.
Поглянула спочатку на ключі.
Потім знову мені у вічі.
А ви хто?
Це питання прозвучало як ляпас.
Я мешкаю у квартирі номер 12, відповіла я.
Вона здивовано застигла.
Дивно, сказала тихо.
Чому?
Бо я теж.
Ліфт зупинився на шостому поверсі, але ніхто не вийшов. Всередині панувала тривожна тиша.
Я живу там вже чотири роки, нарешті сказала я.
Жінка стискала ключі ще сильніше.
А в мене є договір оренди з минулого місяця.
Я поглянула на неї:
Який договір?
Вона відкрила сумку та витягнула папку. В ній був копія договору оренди із моєю адресою. Квартира 12.
Ми мовчали.
Хто вам його дав? спитала я.
Власник.
Хто саме?
Юрій.
Мене наче щось всередині стиснуло. Юрій мій брат. Він колись казав, що я тимчасово мешкаю у квартирі, доки він перебуває за кордоном.
Він і є власник, сказала я тихо.
Жінка впевнено кивнула:
Так. І він казав, що квартира порожня.
Ліфт доїхав до нашого поверху. Двері відчинилися.
Ми не рухалися.
Жінка тихо сказала:
Може, це якась помилка?
Може, погодилася я.
Ми разом вийшли у коридор. Перед нами двері квартири 12.
Вона підняла ключі. Я також. Вони були майже однаковими.
Зависла дивна тиша.
Іноді найболючіше не коли тобі брешуть. А коли раптом розумієш, що, можливо, ніколи не знав правди.
Я подивилась на жінку.
Відчиняємо?
Вона глибоко зітхнула.
Так.
Скажіть мені щиро Якщо ви дізнаєтеся, що хтось віддав ваш дім іншій людині, чи змогли б ви спокійно розібратись з цим, чи одразу б вибухнули гнівом?
Я сама до кінця не знаю, як би вчинила.
