Слухай, Квітко А давай спробуємо відкриті стосунки? обережно озвучує думку Віктор.
Що? не одразу втямила Квітослава. Ти це серйозно?
Ну а що тут такого? Це ж зараз звична справа, чоловік знизує плечима й намагається зберігати показний спокій. От у Європі подібне вже в порядку речей. Кажуть, навіть підживлює шлюб. Ти ж сама казала, що трішки солодкого на дієті ще нікому не завадило, допомагає не зірватись. Так ось, і в стосунках, напевно, варто трохи різноманітності.
Квітослава мружиться, намагаючись зрозуміти почуте. Порівнювати коханку з плиткою шоколаду ще треба мати фантазію. Або зухвалість.
Вітю Якщо хочеш піти йди по-людськи. Я свободу тобі дам, але мене в це багно не втягай.
Та Квітко, чого ти одразу стіною стаєш? Я ж тебе люблю. Просто зникла іскра. Треба було б підкинути жару, а то спимо спина до спини й говоримо тільки про покупки та платіжки за світло. Якось прісно стало, обом треба трішки струсити буденність. Я ж тебе не обмежую. Поспілкуєшся з кимось, зміниш обстановку. Хіба це так погано?
Квітослава примружується ще дужче. Раптом вона чітко розуміє: чоловік їй бреше. Оті бігаючі очі, нервове стукотіння пальцями по столу Йому справді потрібна ця свобода і вже давно, мабуть, ще вчора.
Вітю, скажи чесно. Вже когось знайшов, так? І тепер мені оце пропонуєш, щоб совість не муляла?
Ну от почалось! Віктор відмахується. Хіба став би тоді питати? Взагалі шкодую, що почав цю розмову. Ти ж у нас паняночка ще з минулого століття. Все, забудь…
Після цих слів чоловік встає з виглядом ображеного янгола і йде в іншу кімнату. А Квітослава залишається наодинці зі своїми думками.
Двадцять пять років. Вона віддала йому найкращі роки, терпіла і скрути, і затримки зарплат, і ці вечірні переробки, які тепер зовсім інакше сприймаються А зараз він, ситий і задоволений, пропонує їй стати співучасницею руйнування їхньої сімї. Розвіятись Яке зручне слово.
Ту ніч вони провели у різних кімнатах. Ну, як провели Квітославі не спалося. Втупившись то в стелю, то у вікно, вона згадувала як усе докотилося до цього? Колись же Віктор приносив цілі оберемки бузку, старанно працював, щоб зіграти пишне весілля, і радів народженню доньки. А тепер Краще б уже просто зібрав речі та пішов.
Коли ця точка неповернення зявилася? Може, коли вона перестала фарбуватись вдома, бажаючи бути гарною для нього? А може, коли він вперше забув про річницю і виправдався завалом на роботі? Та вже яка тепер різниця.
Здавалося, простіше було б подати на розлучення й забути. Але ж це майже половина життя! Як так просто це перекреслити?
Між ними вже давно не було пристрасті, зате зявилась звичка, спільно нажите майно, облаштований побут. До того ж, здавалося, що Віктор надійний тил. Донька давно живе окремо, попереду старість, а разом вони не раз рятували й підтримували одне одного. Одного разу він навіть взяв на себе кредит, щоб допомогти її мамі. Не кожен на таке здатен.
У душі Квітослави гірким коктейлем нуртували образа, злість і страх. Може, він вирішив, що я нікому не потрібна? майнула думка. Стара, від кого ні холодно, ні жарко? Що я повинна чекати його вдома, варити борщі, вязати шкарпетки для онуків і мовчки терпіти поки він гуляє?
Аж ніяк.
Добре, повідомила вона зранку чоловікові. Хай буде, як ти хочеш.
Тобто?
Згодна на твої відкриті стосунки.
Віктор ледь не захлинувся чаєм. Очікував скандал, а вона спокійно погодилася.
Ну то й добре. Може, сподобається, кинув він. До речі, я сьогодні затримаюся.
Серце защеміло. Так швидко вже?
Вечір видався сірим і глухим. Квітослава почувалася відкинутою, ніби її оцінили й поставили ярлик застаріла модель.
У дзеркалі втомлені очі, зморшки в куточках, вже не така ідеальна шкіра. Зате фігура підтягнута, волосся густе. Може, ще не все втрачено? Можливо, це не з нею щось не так, а з Віктором?
Іншим чоловікам, наприклад, вона подобалась. Взяти хоча б Андрія, завідувача сусіднього відділу. Його місяць тому перевели до них із Києва.
Симпатичний чоловік із сивиною на скронях, хриплуватим голосом і іскрами в очах. Майже одразу почав надавати знаки уваги: подавав пальто, приносив каву, хвалив її стиль. Не раз кликав на обід, а нещодавно запросив на вечерю.
Андрію Олександровичу, я на дієті називається заміжня, жартувала вона тоді.
Квіточко, шлюб це штамп у паспорті, не тавро, усміхався Андрій. Але не наполягатиму.
Віктор хотів свободи? Хотів, щоб вона розвіялася? Що ж час прийняти виклик.
Доброго вечора, Андрію. Твоє запрошення на вечерю ще актуальне? Схоже, у мене зявилось і вільний вечір, і настрій порушити дієту, написала вона в месенджері.
Це не була помста. Квітослава просто вже хотіла відчути себе жінкою. Повернути себе саму, яку дві доби топче байдужість чоловіка.
Весь вечір Андрій був ідеальним кавалером: відсовував стілець, підливав вино, уважно слухав. А як дивився немов вона єдина жінка у цьому львівському ресторані.
Соромно, звичайно, але в ній оживали давно забуті відчуття: азарт і бажання бути у центрі уваги. Вперше за довгий час у житті зявилась хоч якась фарба, крім борщу і старих шкарпеток Віктора.
Поїхали до мене? запропонував Андрій, коли вона доїдала торт Київський. Заїдемо за вином, подивимось якийсь цікавий фільм.
Вона кивнула. В середині лунало Зупинись!, але перед очима стояло холодно-байдужне лице Віктора.
Як тільки вони увійшли до квартири Андрія, її телефон розрився від дзвінка. Чоловік. Вона скинула раз, потім ще. Не допомогло.
Так, відповідає, намагаючись говорити спокійно.
Де тя носить?! одразу гаркає Віктор. Десята вечора! В холодильнику миші повісилися, жратви нуль, а тебе нема! Ти що, зовсім вже?!!
Квітослава отетеріла. Андрій почув суперечку й тактовно пішов у іншу кімнату.
Взагалі-то я на побаченні, Вітя.
Що? На якому ще к бісу побаченні?!
Тобі як дитині пояснювати? Ти вчора сам запропонував відкриті стосунки. Казав: Розвійся, познайомся з кимось. Тож я і знайомлюсь. Не подобається розклад?
Запала тиша тільки чутно сопіння в трубці. А потім прорвало.
Ти Ти реально пішла до когось? Та це ж був жарт! Я хотів перевірити тебе! Розумієш? Просто перевірити! А ти тільки й чекала приводу, так? День для годиться погорювала і побігла!
Квітослава розгубилась.
А ти? Де був сьогодні?
Та ніде! На роботі засидівся! відмахнувся Віктор. Значить так. Мені всяка зараза від тебе не потрібна. Або ти пакуєш речі, або я їду. Вибирай. Будемо розлучатись.
Він кинув слухавку. Квітослава шоковано вдивилася в пусту стіну. Вперше в житті їй було настільки образливо і гидко.
Все гаразд? тихо питає Андрій із сусідньої кімнати.
Так Дрібниці намагається посміхнутись, але не виходить.
Квітко глянув на годинник. Схоже, сьогодні не кращий час для побачень. Може, тобі краще вирішити домашні справи?
Казка скінчилась, карета обернулась гарбузом, а ввічливий кавалер на звичайного чоловіка, який не хотів зануритись у чужі сімейні проблеми.
Мабуть, варто було подати на розлучення раніше Але розумні думки завжди прийдуть невчасно.
Тієї ночі Квітослава до дому не поверталась. Поїхала до готелю неподалік площі Ринок. Не хотілось зустрічати розлюченого чоловіка і треба було час, щоб змиритись: по-старому вже не буде.
Минуло три роки
Життя, як справжній скульптор, відсікло все зайве хоч і боляче.
Віктор підозріло швидко завів іншу пасію. Ще до офіційного розлучення. Щоправда, ця нова обраниця втекла від нього рівно тоді, коли вони з Квітославою продали спільну квартиру. Принагідно вона прихопила й половину його грошей.
З Андрієм нічого не вийшло. Перетинались на роботі, вітались без зайвих сентиментів. Квітослава зрозуміла просту річ: чоловіки, які радо приміряють маску коханця, при першому ж запрошенні стати опорою чи другом швидко кудись зникають.
Та Квітослава більше нікого й не шукала. Як тільки залишилась одна у своїй новій львівській квартирі, несподівано відчула у неї купа часу й енергії. Раніше все це зїдав побут і догоджання капризам Віктора. А тепер вона нарешті зайнялась собою. І не для когось для себе.
Ранкова аквааеробіка позбавила болю в спині, уроки англійської освіжили розум. Вона зробила нову коротку стрижку, переодягла гардероб.
А головне стала бабусею.
Донька Марина народила пів року тому. Спочатку, коли все тільки розгорілося, вона була проти матері. Віктор умів прикидатись жертвою, живописав Марині, як мати зруйнувала родину через коханця і його зрадила.
Але час усе розставив на свої місця. Марина завітала на квартиру до матері поспілкуватись і подивитись їй в очі. Та побачила не гулящу бабу, як малював батько, а змучену, але чесну жінку.
Квітослава розповіла, як є. Що Віктор сам цю ідею запропонував. Що затримки вечорами почалися ще давно. Що з ним вона вже роки відчувала себе одинокою. Марина, вже маючи свого чоловіка, зрозуміла маму. А після того, як Віктор швидко знайшов коханку, остаточно стала на бік матері.
Тепер Квітослава сидить у Марини на кухні, тримаючи на руках маленьку Софійку. Внучка завзято тицяє бабуся у палець.
До речі, тато дзвонив зітхає дочка. Хотів приїхати, на Софійку подивитись.
А ти?
Сказала, що нас у Львові не буде, Марина ледве стримує роздратування. Не хочу його пускати, мам. Він і про тебе досі наговорює, і просить, щоб я допомогла вас звести. Я нервую кожен раз, коли він зявляється. А ще не хочу, щоб він і Софійку проти тебе налаштовував. Хай живе зі своєю свободою
Квітослава лише міцніше притисла онуку до себе.
Віктор отримав те, чого так прагнув абсолютну свободу. Тепер ніхто не вимагав уваги, не відволікав від новин чи футболу. Тільки у цієї свободи виявляється дуже гіркий присмак самотності. Та вже було пізно.
