У маленькому містечку під Львовом, де плітки розносяться швидше за вітер, моє життя, яке почалося з кохання, тепер наче фільм жахів. Мене звати Оксана, мені 29, і я вийшла заміж за Андрія — чоловіка з минулим. У нас з’явився син, Ярик, і все, здавалося б, ідеально. Але тінь його колишньої дружини, яка мешкає у тому ж місті, наче чорна хмара на моєму небі. Я не знаю, чи це нормально, чи я поступово з’їжджаю з глузду.
**Кохання з багажем**
Андрій підкорив мене своєю впевненістю та добротою. Він старший за мене на 10 років, і його досвід мені здавався міцною опорою. Коли ми зустрілися, він був у розлученні вже три роки. Його шлюб з Іриною тривав сім років, дітей у них не було. Андрій розповідав, що вони розійшлися через її зради, і я йому вірила. Ми одружилися два роки тому, і незабаром з’явився Ярик — наше маленьке щастя. Я думала, що минуле залишилося позаду, але помилилася.
Ірина живе в нашому містечку, і її присутність відчувається скрізь. Вона працює у місцевій кав’ярні, ходить у той самий супермаркет, і, схоже, знає про нас усе. Я помічала її погляди, повні зневаги, коли ми випадково стикалися. Спочатку я не надавала цьому значення, але потім почалося щось дивне.
**Привиди минулого**
Все почалося з дрібниць. Хтось написав на нашому паркані: “Він ще мій”. Я стерла це, нічого не кажучи Андрію, але всередині щось стиснулося. Потім у соцмережах мені надходили анонімні повідомлення: “Ти зайняла не своє місце”, “Він повернеться до мене”. Я блокувала їх, але страх зростав. Одного разу під дверима я знайшла стару фотографію Андрія з Іриною — вони сміялися, обіймаючись. Я запитала його, а він лише знизав плечима: “Вона, мабуть, сумує. Не звертай уваги”. Та як не звертати, коли її тінь скрізь?
Найстрашніше сталося місяць тому. Я гуляла з Яриком у парку, і Ірина підійшла до мене. Вона посміхалася, але її слова були отрутою: “Ти думаєш, він твій? Він досі телефонує мені вночі”. Я завмерла. Вона пішла, а я стояла, наче прикована. Дома влаштувала Андрію перехрестний допит. Він клявся, що не спілкується з нею, що вона бреше, щоб зруйнувати нашу родину. Я хотіла йому вірити, але сумніви гризуть. А якщо вона каже правду? А якщо він досі кохає її?
**Родина під обстрілом**
Моє життя перетворилося на постійну тривогу. Я перевіряю Андрієвий телефон, коли він спить, стежу за його реакцією, коли ми проходимо повз кав’ярню, де працює Ірина. Ненавиджу себе за це, але зупинитися не можу. Ярик — моє світло, але навіть його усмішка не розганяє страх, що наша родина може розпастися. Моя мати, бачачи мій стан, каже: “Оксанко, тікай від нього. Чоловік з таким минулим — це клопіт”. Але я люблю Андрія. Він чудовий батько, уважний чоловік, але його минуле — як міна, яка ось-ось вибухне.
Я спробувала поговорити з Іриною, написала їй, попросила залишити нас у спокої. Вона відповіла: “Ти не знаєш, з ким зв’язалася. Він завжди буде моїм”. Її слова — як отрута, що повільно вбиває мене. Я не знаю, чи бреше вона, але її впевненість лякає. Чому вона не може відпустити його? Чому продовжує переслідувати нас? І чому Андрій такий спокійний, ніби це нормально?
**Куди подітися від сумнівів?**
Я не знаю, чи це нормально. Може, я перебільшую? Може, колишня просто не може змиритися і скоро відчепиться? Чи варто копати глибше, щоб дізнатися правду? Боюся, що якщо почну розбиратися, знайду те, що знищить мою родину. Але й жити у цьому страху я вже не можу. Мої подруги кажуть: “Забий, вона просто заздрить”. Та як забити, коли її тінь переслідує на кожному кроці?
Андрій, бачачи мій стан, намагається заспокоїти: “Оксанко, я з тобою, я тебе люблю”. Але його слова звучать все менш переконливо. Я бачу, як він уникає розмов про Ірину, як міняє тему, коли я згадую її. Це байдужість чи спроба щось приховати? Я не хочу бути тією дружиною, що копається в минулому чоловіка, але й не хочу бути сліпою дурною, якою маніпулюють.
**Що робити?**
Ця історія — мій крик про допомогу. Я не знаю, як із цим жити. Піти від Андрія? Дати відсіч Ірині? Поговорити з ним ще раз, але як змусити його бути чесним? Я хочу захистити Ярика, нашу родину, себе. Але як, якщо я не розумію, де правда, а де брехня? У 29 років я мріяла про щасливу родину, а тепер почуваюся героїнею дешевого серіалу, де головний лиходій — привид з минулого.
Я не знаю, чи нормально те, що відбувається. Але знаю одне: я не можу більше жити у цьому страху. Нехай наступний крок буде помилкою, але я його зроблю, щоб повернути собі спокій. Ірина, Андрій, моє серце — хтось із них бреше, і я знайду правду, навіть якщо вона розіЯ взяла телефон, набрала номер Ірини та сказала: “Давай зустрінемось і нарешті все обговоримо, бо так більше не може тривати”.
