Коли мене вперше зіштовхнули з ліжка, я подумала, що це випадковість — але тепер я подаю на розлучення.
У невеликому містечку під Харковом, де зимові вітри виють, немов попереджаючи про біду, моє життя, що почалося з мрії про щастя, перетворилося на кошмар. Мене звуть Оксана, мені 27, і всього місяць тому я вийшла заміж за Олександра. Але те, що сталося в наш перший спільний Новий рік, стало для мене останньою краплею. Я вирішила на розлучення, і моє серце розривається від болю та рішучості.
### Казка, що стала пасткою
Коли я зустріла Олександра, мені здавалося, що знайшла свою долю. Він був чарівним, уважним, з іскрою в очах. Ми зустрічалися рік, і кожен день був сповнений сміху та планів. Він обіцяв мені родину, затишний дім, дітей. Я вірила йому всім серцем. Весілля було скромним, але теплим — наші родичі раділи, а я почувалася на вершині щастя. Та вже через тиждень після весілля я почала помічати в Олександрі дивні речі, які спершу списувала на втому чи стрес.
Перша тривожна згадка донеслася, коли він, напившись на вечірці з друзями, грубо відштовхнув мене, коли я намагалася відвести його додому. Я подумала, що це випадковість, що він просто перебрав. Але згодом такі «випадковості» почали повторюватися. Олександр міг різко підвищити голос, якщо щось було не так, як він хотів. Його теплі слова змінилися холодністю, а обійми — байдужістю. Я намагалася переконати себе, що це тимчасово, що ми звикаємо одне до одного. Але перший день нового року знищив усі мої ілюзії.
### Кошмар першого січня
31 грудня ми святкували Новий рік удвох. Я готувала святкову вечерю, прикрашала квартиру, мріючи, що це стане початком нашого щасливого спільного життя. Олександр був у гарному настрої, ми пили шампанське, сміялися. Але до півночі він почав пити все більше, і його веселість перетворилася на агресію. Коли я запропонувала йти спати, він закричав: «Не псуй мені свято!» Я пішла у спальню, сподіваючись, що він заспокоїться.
Ранком 1 січня я прокинулася від різкого поштовху. Олександр, із запалими від алкоголю очима, буквально скинув мене з ліжка. Я вдарилася об підлогу, біль пронизав тіло, але ще гірше було від його слів: «Ти мені заважаєш спати, вставай і займися чимось корисним!» Я завмерла, не вірячи своїм вухам. Це був не мій Олександр, не той чоловік, за якого я вийшла заміж. Я спробувала заговорити, але він лише відмахнувся і повернувся до стіни.
### Правда, що вбиває
Цей випадок не був поодиноким. За місяць шлюбу я зрозуміла, що Олександр — не той, ким він прикидався. Його «випадкові» поштовхи, грубі слова, байдужість до моїх почуттів — усе це було не помилкою, а його справжнім обличчям. Він міг принизити мене перед друзями, назвавши «ніяковою», якщо вечеря була не за його смаком. Він вимагав, щоб я підлаштовувалася під нього, ігноруючи мої бажання. А я, у свої 27, почувалася старою, запертою у клітці.
Моя мати, Наталія Миколаївна, плакала, коли я розповіла їй правду. Вона благала мене потерпіти: «Оксанко, шлюб — це робота, дай йому час.» Але як терпіти людину, яка тебе не поважає? Як будувати родину з тим, хто бачить у тобі лише служницю? Я намагалася говорити з Олександром, але він лише сміявся: «Не видумуй, ти занадто чутлива.» Його байдужість добивала мене.
### Рішення, яке врятує мене
Сьогодні я прийняла рішення: я подам на розлучення. Мені страшно — я ніколи не думала, що у 27 років залишуся сама, з розбитим серцем і зруйнованими мріями. Але ще страшніше залишитися з людиною, яка мене знищує. Я не хочу жити у страху, що наступний «поштовх» буде сильнішим. Я не хочу прокидатися з думкою, що моє життя — це помилка.
Мої подруги підтримують мене, але деякі, як і мати, кажуть: «Подумай, раптом він зміниться?» Але я знаю: Олександр не зміниться. Його маска впала, і я побачила його справжнього. Я заслуговую більшого — любові, поваги, безпеки. Хай я залишуся сама, хай люди будуть шепотітися за спиною, але я оберу себе.
### Крок у невідомість
Розлучення — це не кінець, а початок. Я вірю, що знайду сили побудувати нове життя. Може, повернуся до своєї мрії стати дизайнеркою, може, поїду подорожувати. Я молода, і в мене є час. Мій біль — це ціна за свободу, і я готова її заплатити. Олександр думав, що може зламати мене, але помилився. Я не його жертва — я жінка, яка знає собі ціну.
Ця історія — мій крик про гідність. Я вийшла заміж з любов’ю, але йду з рішучістю. Нехай перший січень став для мене кошмаром, але він же подарував мені ясність. Я більше не дозволю нікому штовхати мене — ані з ліжка, ані з мого власного життя. Я обираю себе.
