Коли мені виповнилося пятнадцять, мої батьки вирішили, що їм неодмінно потрібна ще одна дитина. Вся відповідальність за мого брата та домашні справи лягла на мене. Я не мала часу на уроки, а за погані оцінки мене покарали. Але найгірше було попереду: «Поки твій брат не закінчить школу, навіть не думай про хлопців!» суворо сказав батько. Я зрозуміла, що треба вжити радикальних заходів.
Коли мені виповнилося пятнадцять, батьки вирішили, що їм необхідна ще одна дитина. Так зявився мій брат. Усі вітали мене й бажали найкращого, але мені було не до святкувань. Не люблю згадувати ці часи, але розповім вам.
Мати раділа, що має доньку, але не тому, що любила мене, а тому, що я стала безкоштовною нянею. Коли братові, Ярику, виповнився рік, вона раптом перестала годувати його грудьми й вийшла на повний робочий день. Бабуся приходила вранці, а коли я поверталася зі школи, вона вже спала або пішла додому. Брат залишався на мене. Він часто плакав, і я не могла його заспокоїти.
В мене не було часу на себе. Мені доводилося його переодягати, купати, годувати та готувати свіжу їжу. Коли батьки поверталися ввечері й бачили брудний посуд або ненепрасу, вони починали лаяти мене за лінощі та дармоїдство. Тоді я сідала за уроки, які не встигала зробити раніше. У школі справи йшли погано. Вчителі з жалю ставили мені трійки, за що я отримувала ще більше докорів.
«Пралька прає, посудомийка миє а ти що робиш цілий день? Може, тільки про вечірки й думаєш?»
Батько кричав на мене, а мати мовчки підтверджувала. Ніби вона забула, як це провести кілька годин з неспокійною дитиною та встигнути прибрати.
Пралька справді прала, але треба було її включити, розвісити білизну та попрасувати те, що залишилося з учора. Посудомийку вдень я не мала права вмикати надто багато електрики, а дитячий посуд мусила мити тільки вручну. Ніхто не заздрив моєму щоденному миттю підлоги, бо Ярик був дуже рухливим, повзав і бігав усюди.
Трохи легше стало, коли брат пішов у садочок. Батьки наполягали, щоб я забирала його та годувала, коли поверталася додому. Тоді в мене зявилося хоча б кілька вільних годин удень. Я більше старанно вчилася і закінчила школу без трійок.
Я мріяла вступити на біологію. Це була єдина спеціальність, яка мене цікавила і яку я швидко засвоювала, але батьки не підтримали цей вибір.
«Університет у центрі міста, їхати півтори години. А коли ти повертатимешся? Ярика треба забирати, а потім доглядати за ним. Навіть не думай!»
Батьки були непохитні, тож навчання для мене обрали самі. Найближчим виявився кулінарний технікум, де я вчилася на кондитера. Перший семестр пройшов як у тумані зараз би сказали, що я була в депресії. Але потім я захопилася. Мені подобалося випікати торти, готувати печиво та різні десерти.
На другому курсі я влаштувалася на підробіток у вихідні робила в кафе поблизу нашого будинку. Спочатку батьки скаржилися, що мене немає вдома, але я відстояла цей час для себе. Після закінчення технікуму мене взяли на повну ставку.
Незабаром у кафе зявився новий шеф-кухар. Ми почали зустрічатися після роботи, і знову почалися сварки. Батько кілька разів приходив після моєї зміни, щоб не дати мені піти гуляти з коханим. Одного разу вони влаштували сімейну нараду.
Запросили бабусю, тітку та її чоловіка. Мене поставили посеред кімнати й сказали забути про залицяння, про гуляння та будь-які розваги.
«Ти звільняєшся з кафе! оголосила тітка. Я влаштувала тебе помічницею у кухні школи, де вчиться Ярик.»
«Найкраща новина за день! радісно вигукнула мати. Ярик завжди буде під наглядом, і ти зможеш одразу йти додому. У тебе зявиться час допомагати нам.»
Покинути кафе, де мене цінували, добре платили, де все було налагоджено і де працював мій коханий? Я уявила своє майбутнє похмура шкільна їдальня з сірими котлетами та липкою запіканкою, вечірнє прибирання та життя, присвячене Ярику.
«Поки твій брат не закінчить школу, навіть не мрій про хлопців», суворо сказав батько.
Наступного дня я розповіла все коханому, і ми придумали план. Він давно мріяв відкрити власне кафе, коп
