Я зараз у стосунках зі своїм хлопцем вже два роки. Він зробив мені пропозицію. Звісно, я погодилася. Проте мене здивувало, що він не поспішав переїхати разом зі мною.
Він живе у трикімнатній квартирі своїх батьків у Києві, а я мешкаю у гуртожитку. Я вважаю, що важливо пожити разом до одруження, щоб перевірити наші стосунки та звикнути один до одного. Я розповіла про це своєму нареченому, але він зробив вигляд, ніби не розуміє, про що я. А потім зірки склалися так, що його батьки поїхали на два тижні, і ми змогли пожити разом у їхній квартирі.
Я старалася бути зразковою господинею: готувала, прибирала, все було чисто і охайно. Щодня дивувала свого нареченого смачними стравами, намагалася зробити йому максимально приємно.
Проте виник один нюанс. Я попросила його пропилососити, а він відповів, що не буде виконувати “жіночу роботу”. Сказав, що у їхній родині чоловік відповідає за фінансове благополуччя, а не за допомогу дружині. Я промовчала, подумавши, що коли ми почнемо жити разом, щось зміниться.
До повернення його батьків я прибрала квартиру до блиску. Хотіла залишити хороше враження. Спекла пиріг, приготувала вечерю і повернулася додому.
Наступного дня Сева повідомив, що його мама невдоволена мною. Виявилося, я була поганою господинею. Я здивувалася, адже коли вперше прийшла до них, квартира була набагато бруднішою. Чому вона так мене критикує? Навіть мої смаколики їй не сподобались, сказала, що вони несмачні. Мені стало дуже прикро!
Я думаю, вона просто не хоче, щоб її син пішов з дому, тому не може мене прийняти. Можливо, вона підшукала для нього іншу пару. Чому я так думаю? Бо після повернення його батьків Сева охолов до мене, зустрічаємось і спілкуємось дуже рідко. Не впевнена, що весілля взагалі відбудеться.
Як ти вважаєш?
