Ой, слухай, що сталося… Коли моя свекруха дізналася, що ми з чоловіком збираємося купувати квартиру, вона відвела сина в куток “на розмову”. А далі було таке, що мене аж мороз по шкімрі пробіг.
Ми з чоловіком довго відкладали гроші на своє житло. Я працювала в міжнародальній компанії і заробляла вдвічі більше за нього, але у нас було все чесно спільний бюджет, спільні мрії. Мрія про власну квартиру нас єднала, і здавалося, ніщо не може цьому завадити. Поки про це не дізналася його родина.
У мого чоловіка було чотири сестри. У тій родині він був не просто братом, а опорою, рятівником і розвязувачем усіх проблем. З молодості він допомагав усім то за навчання заплатить, то телефон купить, то “позичить до зарплати”, а гроші ніколи не поверталися. Я все це бачила, мовчала, терпіла. Розуміла рідні, треба допомагати. Іноді й сама підкидала грошей своїм батькам. Але саме через цю “допомогу” наш шлях до власної квартири затягнувся майже на три роки.
Нарешті, коли потрібна сума зібралася, ми почали шукати житло. В основному це робила я чоловік був перевантажений роботою, приходив додому пізно. Навіть тішилася, що можу все організувати сама, вибрати найкращий варіант, бо дуже старалася для нас обох.
Одного разу його мати запросила нас на свято наймолодша донька закінчила школу. Приїхали, посиділи за столом, і раптом свекруха починає розмову:
“Мабуть, мій синенький скоро переїде у свою квартиру Замучишся їздити у гості”, промовила вона з усмішкою.
Тоді мій чоловік із гордістю оголосив, що ми вже шукаємо житло і що саме я цим займаюся.
Ти б бачила, як у неї вже за секунду змінився вираз обличчя. Від усмішки не лишилося й сліду. Вона холодним поглядом мене оцінила і леденим тоном вимовила:
“Ну добре, це добре Але тобі, сину, варто було б зі мною порадитися. Я життя прожила, краще знаю. Невже ти таку важливу справу доручив своїй дружині?”
Старша сестра її підтримала:
“Так, так. Твоя дружина егоїстка. Тільки про себе думає. Ані гривні нам не допомогла! Їй квартира важливіша за родину!”
Я ледь не задихнулася від такого безчестя. Хотілося вилити все, що накипіло: якщо їм так потрібні гроші, нехай самі й заробляють. Але я стрималася. Просто сиділа, їла, не втручалася в їхню маячню. Такого удару за святковим столом я точно не чекала.
А потім свекруха встала, схопила сина за руку і повела на кухню. “Треба поговорити”, кинула на бігу. А за столом середня сестра раптом заявила:
“Ми з братиком будемо жити в його новій квартирі. У нас буде окрема кімната.”
Мене охопило таке люте роздратування, що аж щоки загорілися. Не витримала, просто встала і пішла у передпокій. Навіть речі збирати не стала ми поїхали додому на таксі.
Ввечері я намагалася поговорити з чоловіком. Але він був наче чужий. Сидів мовчки, а потім я остаточно зрозуміла з того дня він був не моїм чоловіком, а лише маминим сином.
Коли моя мати дізналася, що ми збираємось купувати квартиру, вона запросила мого чоловіка на розмову. Те, що сталося після, мене шокувало.