Ой, слухай, що сталося… Коли моя свекруха дізналась, що ми збираємося купувати квартиру, вона відвела сина поговорити. А те, що сталося потім, мене просто приголомшило.
Ми з чоловіком довго складали на своє. Я працювала в міжнародній компанії і заробляла вдвічі більше за нього, але у нас було спільне: гроші, плани, мрії. Квартира нас обєднувала, і здавалося, ніхто не зможе це зруйнувати. Поки про це не почула його родина.
У чоловіка було чотири сестри. Для них він був не просто братом, а опорою, рятівником, розвязником усіх проблем. Ще з юності він допомагав кожній то навчання оплатить, то телефон купить, то просто «позичить до зарплати», але гроші ніколи не повертали. Я все це бачила, мовчала, терпіла. Розуміла родина, треба допомагати. Іноді й сама надсилала гроші своїм батькам. Але саме через цю «допомогу» наша дорога до власної квартири затягнулася майже на три роки.
Коли потрібна сума нарешті зібралася, ми почали шукати житло. Більше цим займалася я чоловік був завантажений роботою, приходив додому пізно. Я навіть тішилася, що можу все організувати сама, обрати найкращий варіант, адже старалася для нас обох.
Одного разу його мати запросила нас на свято молодша донька закінчила школу. Приїхали, посиділи за столом, і раптом свекруха починає:
«Мабуть, мій син скоро переїде у свою квартиру Хоча буде далеко заїжджати до нас», каже вона з усмішкою.
Тоді мій чоловік з гордістю повідомив, що ми вже шукаємо житло і що саме я цим займаюся.
Ти б бачила, як у одну мить змінився вираз її обличчя. Від усмішки не лишилося й сліду. Вона холодним поглядом мене оцінила і різко сказала:
«Ну звісно, це добре Але тобі, сину, варто було порадитися зі мною. Я життя прожила, краще знаю. Невже ти таку важливу справу довірив своїй жінці?»
Старша сестра її підтримала:
«Так, так. Твоя дружина егоїстка. Тільки про себе думає. Жодної гривні нам не допомогла! Їй квартира важливіша за родину!»
Я ледве не задихнулася від такого безчестя. Хотілося викричати все, що думаю: якщо їм так треба гроші, нехай самі йдуть і заробляють. Але стрималася. Просто сиділа, їла, не втручалася в їхній бред. Готова була з крісла впасти такого удару за святковим столом точно не чекала.
А потім свекруха встала, схопила сина за руку і повела на кухню. «Треба поговорити», кинула на ходу. За столом середня сестра раптом оголосила:
«Ми з братиком житимемо у його новій квартирі. Нам окрема кімната.»
Мене обурило настільки, що аж скроні пульсували. Не витримала, просто встала і пішла у передпокій. Збирати речі не довелося ми поїхали додому таксі.
Ввечері намагалася поговорити з чоловіком. Але він був наче чужий. Сидів мовчки, і тоді я зрозуміла: з того дня він був не моїм чоловіком, а лише сином своєї матері.
Коли моя мати дізналася, що ми збираємося купувати квартиру, вона запросила сина на розмову. Те, що сталося потім, мене приголомшило.