— Молодий чоловіче, ви мою машину зачепили! — на тротуарі стояла струнка жінка, закутана в біле шубеня.
— Паркуватися треба нормально, — буркнув Іван. — А то купляєте права, а потім створюєте аварійні ситуації. Я б взагалі жінкам права не давав!
— Ви ж бачите, що скрізь сугроби. Куди, на вашу думку, мені було паркуватися? На оту купу? — жінка тонкими пальцями показала на великий сугроб. — Я дзвоню в поліцію!
Завзяття Івана миттєво зникло. У нього вже був один штраф за перевищення швидкості цього місяця, а тепер ще й це.
— Я теж колесом вліз у сугроб. Зрозумійте мене, я ж не спеціально.
— І що ви пропонуєте? — холодно запитала жінка.
— Пропоную розібратися на місці.
— Ні. Справа принципу. Я проти мізогінії.
— Проти чого?
— Проти зневаги до жінок!
— Гаразд, визнаю, що був не правий, — через зуби промовив Іван. — Я пропоную заплатити за вашу… подряпину. Плюс додам за моральну шкоду. Скільки ви хочете?
Після довгих переговорів жінка таки здалася. Івану навіть здалося, що незнакомка навмисне затягує час, щоб “здерти” з нього більше грошей. Він заплатив їй чималу суму, аби уникнути проблем.
Іван важко зітхнув. Знову в мінусі. А ще у Соломії день народження, а він не встиг купити подарунок.
Він відкрив банківський додаток, щоб переконатися: на рахунку лише три тисячі. До авансу ще тиждень. Нічого не залишалося — позичити у когось. Іван подзвонив найкращому другові.
— Братан, я сам на нулі, — сказав Олег. — А чого ти їй так багато віддав? Видно ж, що жінка не бідна. З такими треба через поліцію. Або міг оформити європротокол — швидко, і страхова сама б порахувала. Ти ж не втік.
— Та ну, я ж авто продавати збирався. А поліція цю подряпину в базу внесе. Потім доводи, що машина не в аварії була. У тебе немає знайомих, щоб позичили? На тиждень. У Соломії день народження. Без подарунка не прийдеш, сам розумієш.
— Ну так, до такої, як Соломія, з однією листівкою не з’явишся, — засміявся Олег. — Але позичити ні в кого, точно. Вибач, брате.
Іван засунув телефон у магнітний тримач, привідкрив вікно й задумався. Пройшла вже година, як жінка в білій шубі зникла за поворотом, а він досі сидить у машині на цій нещасній парковці. Він і справді намагався бути обережним, але колесо наїхало на крижаний горбок, і машину різко повело, зачепивши сусіднє авто.
І тут Івана осінило: у нього ж десь валяється кредитна картка. Як він міг забути? Рішення прийшло несподівано, і хлопець оживився. Він одразу ж поїхав до ювелірного магазину купувати ті сережки, що давно придивив для Соломії.
Ввечері Іван стояв перед дверима квартири, але не міг наважитися подзвонити. Він згадував, як познайомився з найкрасивішою і найрозумнішою дівчиною, тримаючи в руці невеликий букетик кущових троянд. У кишені куртки лежала коробочка з ювелірного.
Рік тому Іван першим підійшов до Соломії, але не очікував, що вона відповість взаємністю. Адже вона була з іншого світу: батько — співвласник великого торгового центру в місті, мати тримала три салони краси. Соломія була з дуже заможної родини. Батьки купили їй квартиру, перед дверима якої тепер стояв Іван і боявся зайти.
— З Днем народження, кохана! — Іван одразу ж простягнув дівчині подарунки.
— Привіт! Дякую, любов моя, — Соломія поцілувала хлопця в щоку. — О Боже, це ж ті самі?
— Так… — зніяковів Іван.
— Ти божевільний! Вони ж дорогі, — прошепотіла Соломія, дістаючи сережки. — Але як же вони гарні… Дякую!
І так кожен раз. Соломія хоч і була з багатої родини, але завжди рахувала гроші. Вона полюбляла закуповуватися в звичайних супермаркетах і готувала вдома, а не їла в ресторанах. Побут теж вела сама, лише раз замовила клінінг — коли зламала ногу.
Але Іван все одно відчував, що вони з різних світів. Він був із простої родини, де на свята робили холодець з курячих лапок, а на день народження — печінковий торт заміни звичайного.
— Сподіваюся, ти не проти… У мене гості, — посміхнулася Соломія.
— Я думав, тут уже юрба, — засміявся Іван.
— Ти ж знаєш, що я не люблю святкувати свій день. Ходімо, я стіл вже накрила, — дівчина взяла Івана за руку й повела на кухню. — Мамо, тату, знайомтеся. Це — мій Ваня.
Іван завмер, але не показав, що збентежений. Він привітався з батьками Соломії.
— Чому ти мене не попередила? — прошепотів Іван прямо їй у вухо. — Я б підготувався…
— Та не хвилюйся. Я думала, вони вже вилетіли у відпустку, але виявилося, що мені сюрприз влаштували. Дві години тому просто з’явилися на порозі. Усе буде добре, вони чудові.
— Угу, — буркнув Іван.
Батьки Соломії уважно розглядали хлопця, ніби сканували його. Від цього Івану було не по собі.
— Розкажіть проІ вони всі разом пішли до парку, де сміх, радість і перший сніг об’єднали їх у справжньому зимовому щасті.
