Олег під’їхав до старої п’ятиповерхівки та припаркувався так, щоб номери не кидалися в очі. Похмуро оглянув облізлі балкони без склопакетів, сліпі вікна. Сучасні віконні рами виглядали, як нові латки. Загалом, будинок нагадував безхатченка — що знайшов на смітнику, те й носить.
Загублена серед хилявих дерев та інших будинків, ця п’ятиповерхівка пережила не одну владу та доживала свій вік, як і її мешканці.
На Олега вона навівала нудьгу та тугу до болю в зубах. Саме в такому будинку він провів дитинство. І відчайдушно мріяв вирватися звідти. Варто сказати, що не лише мріяв — доклав усіх зусиль. Добре вчився у школі, вступив на престижний факультет, а потім — на економічний. Бо побудувати успішний бізнес без знань неможливо.
Коли він досяг усього, перевіз батьків у престижніший район. Купив їм невеликий, але сучасний будиночок з ділянкою, де біля фасаду росли підстрижені кущі та яскраві квіти, а позаду мати розвела город. Бо як же без нього? Та й сидіти без діла не могла.
Жінки любили Олега не лише за гроші. Він був гарним, щедрим, вмів красиво залицятися. Пару разів навіть майже одружився з красунями, які вдалило відкоригували свою зовнішність за допомогою пластичних хірургів. А потім уявив, як приведе довгоногу наречену до своєї простої матері, як та знітиться, зблідне на тлі силіконової краси, і передумав.
Соломія підкорила його ненав’язливою природною красою та теплою посмішкою. Він, звісно, закохався. Вже через місяць познайомив її з батьками. Мати подивилася на дівчину і схвально посміхнулася, ледь помітно кивнувши синові.
Хто б міг встояти перед такою красою та спокійним характером? Звикла задовольнятися малим, Соломія була невибагливою та скромною. Батько помер, а незабаром від раку пішла й мати. Олег оточив кохану турботою та ніжністю. Навіть через рік після весілля він досі тремтів перед дружиною, як закоханий хлопчина.
Одного разу його заступник та друг сказав, що бачив Соломію в тому самому запушеному районі, біля тієї самої облупленої п’ятиповерхівки. Що вона тут робила? Ніяких справ у неї тут не було.
— А ти що тут робив? — у свою чергу запитав Олег.
— Випадково потрапив. Об’їжджав пробку дворами, заблукав, виїхав до цього будинку.
«Зраджує? Соломія?! Не може бути!» — подумав Олег, але по спині пробіг огидний холод, а руки стиснулися в кулаки.
— Можливо, я помилився, — почав відступати друг, побачивши його реакцію. — Вона хоча й гарна, але таких багато. Вибач.
Вдома Соломія мило посміхалася, поводилася природно, ласкалася до нього. На його думку, якби вона зрадила, то уникала б близькості. Але вона не відштовхувала його, навпаки — ще міцніше пригорталася. Така покірна, довірлива, беззахисно віддавалася йому.
Щось було не так. Або вона гарна актриса, або друг справді помилився. А може, він навмисне вводить Олега в оману, хоче посварити з Соломією? Але навіщо? Чи може, це не зрада, а щось інше?
Таємниця дружини не давала Олегові спокою, і він вирішив простежити за нею. В обідню перерву, коли друг бачив її, Олег під’їхав до п’ятиповерхівки й почав чекати. Щоб скоротати час, вА коли їхній син народився з такими самими ясними очима, як у діда, Олег усміхнувся і подумав: “Може, це його спосіб сказати нам, що все гаразд.”
