Коли правда приходить без стуку: історія однієї зустрічі, що змінила все
Оксана сиділа у вітальні, втупившись у телевізор, де безкінечно змінювалися нудні передачі. Очі самі собою заплющилися, і вона дрімнула. Розбудив її невпевнений стукіт у двері. Схопившись з дивану, вона, притримуючи пояс халата, попрямувала до входу.
— Іду, іду! — гукнула вона.
У дверному вічці — незнайомка. Молода жінка, збентежена, з рум’янцем на щоках і карими очима.
— Добридень… Ви — Оксана Петрівна?
— Так, це я. А ти до мене? Заходь, розказуй.
Гостя переступила поріг, оглянулася.
— Я… мені треба з вами поговорити…
— Не соромся, підемо на кухню, чаю поп’ємо. А там і розповіси, що привело.
Оксана була рада будь-якій компанії — дочка, Соломія, завжди десь метушиться: то на роботі, то з подругами, і все частіше жінка відчувала, як її накриває самотність.
Поки кип’ятився чайник, Оксана метушливо розкладала цукерки та печиво, невтомно поглядаючи на дівчину.
— А як тебе звати?
— Мар’яна. Або просто Марися.
— Гарне ім’я, — усміхнулася Оксана, ставлячи перед гостей чашку. — Я все життя працювала листоношею. Ходила по передмістю, з важкою сумкою. Газети, листи, телеграми. Люди чекали, раділи. Бували й сумні новини… Але я завжди несла їх із повагою. А тепер от ноги підводять. Майже не виходжу.
Марися слухала, не перебиваючи. Тільки руки в неї тремтіли, і чашка ледве дзенькнула об блюдце. Коли Оксана запитала, навіщо вона прийшла, дівчина нарешті заговорила:
— Я приїхала здалеку. З іншого краю країни. Мені треба було побачити вашу доньку. Соломію. Тому що… я її донька. А ви — моя бабця.
Оксана завмерла. Очі їй засяяли, але голос залишився рівним:
— Доню, ти, мабуть, помилилася. Соломія живе зі мною. Я б не могла не знати…
Марися опустила очі.
— Це було давно. Коли вона після інституту поїхала в інше місто працювати. Вона тоді… закохалася. Тарасом його звали. Все було серйозно. Вони збиралися одружитися. Але… перед весіллям він загинув. Невдалий випадок.
У Соломії почалися передчапологи, а бабуся Тараса — його мати — була поруч, і коли Соломія непритомніла, вона переконала її, що дитина не вижила, а потім таємно забрала мене до себе, щоб мати частку сина поряд.
