Олена їхала з роботи у тролейбусі, притуливши голову до вікна. По склу стікали краплі дощу, розмиваючи світ за склом, роблячи його незвично спотвореним. «Немов моє життя. Майбутнє — як ці розпливчасті контури. І від цього страшно». Вона заплющила очі. Під віями блиснули сльози.
— Оце молодь! Сидять, ніби нікого кругом нема. А літні люди стоять, — над головою пролунав жіночий голос, насичений злістю та осуду.
Олена підвела погляд і побачила навислу над сидінням огрядну жінку з невдоволеним у виразі лицем. Її очі, немов свердла, впивалися в дівчину.
— Сідайте, будь ласка, — промовила Олена, підводячись.
— Та звичайно, сяду! Поки не скажеш — не поступляться, — буркнула жінка.
Олена ледве прослизнула між нею і спинкою попереднього сидіння. Біля дверей вона чула, як та жалілася на невиховану молодь, і кілька голосів їй підтакують.
«Може, у неї ще гірше, ніж у мене. Тому й зла», — подумала Олена.
— Ви виходите? — почувся позаду молодий голос.
Олена обернулась — і впізнала шкільну подругу Соломію.
— Оленко! Оце так зустріч! Тисячу років не бачились…
Відповісти не встигла — бо двері тролейбуса розкрилися, і натовп виштовхнув їх назовні.
— Як же я рада тобі, — посміхнулася Соломія.
Вона виглядала свіжою, немов усе в її житті ладне. Схопила Олену за руку: — Не сподівайся, що відпущу, поки не розповіси усе.
— Я теж рада, — без посмішки відповіла Олена. — Але запросити тебе додому не можу.
— Не треба. Підемо до мене… точніше, до моєї мами. Я заміжня, живу в іншому місці. Заїхала до неї в гості, — пояснила Соломія.
— Соне, я не можу. Серйозно. Іншим разом, — Олена вже зупинилася.
— Навіть не слухаю! Знаю, що наступний раз чекатимеш ще сто років. Ходімо, хоча б на півгодини, — промовила Соломія вмовляюче.
— Гаразд, але недовго, — здалася Олена.
— У тебе що, вдома сім’я чекає?
— Ні. Чоловік і донечка.
— А я вже й подумала бог зна що! Вони почекають. — Соломія впевнено всміхнулася і потягнула подругу далі, поВоно світило повільним, золотим промінням, і Олена зрозуміла — ніщо не буває таким, яким здається спочатку, але саме в цьому й криється дивовижна правда життя.
