Тиша в домі: як швейна машинка змінила долю
Вранці Богдан, як завжди, пішов на роботу. Оксана лишилася у напівтемряві спальні, сидячи на краю ліжка, немов збираючи сили для чогось важливого. Замість звичного шляху на кухню вона попрямувала до комори. Там, з трудом пересунувши стару драбину, дістала з верхньої полиці запотилу швейну машинку. Важко зітхнувши, Оксана перенесла її до кімнати… Коли Богдан повернувся ввечері, його чекав шок. Посуд у мийці, сорочки в пральці, а Оксана, навіть не глянувши на нього, пішла до своєї кімнати, де світло й музика створювали атмосферу дивного свята. Богдан стояв посеред кухні, не розуміючи, що коїться в їхньому домі.
— Знову стрілки на штанах криві, — буркнув Богдан, оглядаючи себе у дзеркалі зі звичним невдоволенням. — Оксано, ти взагалі дивилася, як прасувала? Це ж жах!
Оксана стояла за його спиною, схрестивши руки. Вона бачила, що його дорогі темно-сині штани випрасувані ідеально: стрілки рівні, ані складочки, ані плямки. Але сперечатися не стала. Це ранкове шоу перед дзеркалом давно стало ритуалом, і вона навчилася мовчати.
— Зі штанами все гаразд, любий, — тихо відповіла вона, намагаючись не видати роздратування.
— Я не причіпаюся, я вказую на помилки! — відрізав Богдан. — Невже так складно зробити, як я прошу? Я що, вимагаю неможливого?
Він ще раз окинув себе критичним поглядом, схопив портфель і кинув:
— Гаразд, піде. Сьогодні важлива угода, повернусь пізно. — Чмокнувши Оксану в щоку, він вийшов, грюкнувши дверима.
Оксана вимкнула світло в коридорі й повільно сіла на пуф біля взуттєвої шафи. Ці півгодини самотності були її щоденним прибіжищем — часом, коли вона віддавалася гірким думкам про своє життя. Де вона помилилася? Як дійшло до цього?
Оксана й Богдан познайомилися в університеті. Вона навчалася на історика, мріючи стати вчителькою, він — на інженера. Їхнє кохання було таким, про яке пишуть у книжках: чистим, безгрошовим, але сповненим надій. Це кохання дало їм сміливості одружитися, попри порожні кишені й скромні стипендії. Батьки не могли допомогти — обидві родини ледве зводили кінці з кінцями.
Весілля як такого не було — лише роспис у загсі. Гроші, подаровані батьками, пішли на ліжко й побутові дрібниці для кімнати в гуртожитку. Єдиним «посагом» Оксани стала стара швейна машинка від бабусі. Відмовитися було незручно, хоча й часу шити не було. Машинка пилилася на підвіконні, прикрита вицвілим рушником.
На останньому курсі Богдану пощастило влаштуватися до будівельної компанії. Він швидко зріс з рядового інженера до керівника, а Оксана почала працювати в школі. Її уроки історії були живими, захопливими — вона любила дітей і мріяла про своїх, сподіваючись скоро стати матір’ю.
— Куди нам поспішати? — охолоджував її запал Богдан. — У цій кімнатці втрьох не розвернешся.
На той час вони переїхали до однокімнатної квартири, а Богдан змінив громадський транспорт на вживану іномарку.
— І що ти взагалі забула в цій школі? — дорікав він. — У домі безлад, ти цілі дні там, а ввечері зі зошитами возишся. Я ж пропонував: сиди вдома, займайся господарством. Ось буде порядок — тоді й про дітей подумаємо.
Оксана встигала все: прибирала, готувала, прала. Але Богдану вічно щось не подобалося. Вона йшла на роботу раніше, і сніданок вистигав. Готувати складні страви часу не було, а розігрітий борщ або вчорашні котлети викликали в нього гримасу. Вранці він вимагав свіжу, ще теплу сорочку, але Оксана прасувала їх раз на тиждень. Богдан бурчав, критикував, і його претензії ставали щораз гучнішими.
— Коли ти зважишся звільнитися й почати нормально піклуватися про чоловіка й дім? — кидав він. — Від твоєї зарплати толку нуль, і без неї ми чудово обійдемося.
Через три роки Оксана здалася. Вона пішла зі школи, вирішивши присвятити себе домові. А точніше — Богдану, адже дітей у них так і не з’явилося. Богдан до того часу отримав високу посаду в новій компанії, часто працював удома по вечорах.
— Яка дитина, Оксано? — дратувався він. — Буде верещати, заважати спати й працювати. Хочеш, щоб мене звільнили? Ти ж не працюєш, усе на мені!
Дім став для Оксани полем битви. Вона прибирала щодня, готувала складні страви, які Богдан вимагав подавати свіжими. Їжу з ресторанів він зневажав, забороняючи замІ коли вона дивилася на сина, який сміявся у сонячному промінні, Оксана зрозуміла, що життя дарує другий шанс не для того, щоб гаяти його на жалість до минулого.
