Мама лає мене за те, що не допомагаю доглядати за хворим братом: Після закінчення школи я зібрала речі й втекла з дому
Моя матір не соромиться і охоче пише мені повні люті повідомлення. Я вже заблокувала чимало номерів, але вона щоразу пише з нового. Зміст завжди різний, але завжди сповнений лайки та прокльіонів. Вона бажає мені найжахливішого — хвороб і смерті.
Як можна таке писати рідній доньці? Вона вважає це цілком природним. Останні десять років для неї існував лише мій брат Дмитро, а я була потрібна лише для прибирання та догляду за ним.
––––– РЕКЛАМА –––––
Дивитися відео
––––––––––
У нас із братом різні батьки. Мати вдруге вийшла заміж, коли мені виповнилося дванадцять. Батька я не пам’ятаю, але матір жодного доброго слова про нього не сказала. У дитинстві я вважала, що він погана людина, бо мати постійно обливала його брудом без причини. Зараз я в такій самій ситуації.
Мій вітчим був звичайною людиною — ми не сварилися, ставилися один до одного з повагою, але й без близькості. Я не вважала його за батька, проте коли просила допомоги, наприклад з уроками, він ніколи не відмовляв.
Коли мені виповнилося тринадцять, мати народила Дмитра. Дуже скоро стало зрозуміло, що дитина хвора, і вони з вітчимом почали бігати по лікарях. Спочатку була надія, але з часом стало лише гірше.
Спочатку діагностували розумову відсталість, а потім поставили остаточний діагноз. На жаль, хвороба була невиліковна. Вітчим дуже важко це пережив — врешті в нього стався інфаркт, і через тиждень у реанімації він помер. Моє життя перетворилося на пекло.
––––––––––
Я можу зрозуміти матір. Їй було важко з дитиною, яка то вере́щила, то би́ла себе та оточуючих, то поводилася дуже дивно. Але коли їй запропонували віддати Дмитра до спецінтернату, вона відмовилася, сказавши, що це її хрест, і вона його понесе.
Однак сама вона не впоралася — половина обов’язків впала на мене. Я поверталася зі школи, мати йшла на роботу, а я залишалася з братом. Було важко, іноді огидно — адже такі діти не завжди контролюють фізіологічні процеси.
У мене не було звичайного життя підлітка. Школа, потім догляд за братом, поки мати працювала на підробітках. Коли вона поверталася, я сідала за уроки, що було майже неможливо через постійний крик Дмитра.
Матір тричі пропонували віддати сина до інтернату. Кожного разу вона відмовлялася, стверджуючи, що справляється. Але я не справлялася. Після закінчення школи я зібрала речі й втекла з дому, коли мати сказала, що не піду на навчання, бо мушу доглядати за братом.
––––––––––
Я жила у подруги, знайшла роботу, а потім зняла кімнату. Про університет довелося забути — на ньогоТепер я знаю, що іноді любов — це вмкнути, простити себе й піти.
