Коли свекруха дізналась, що ми збираємося купувати квартиру, вона відвела сина на розмову. Те, що сталося далі, вразило мене до глибини душі.
Ми з чоловіком довго збирали гроші на власне житло. Я працювала в стабільній міжнародній компанії, заробляла вдвічі більше за нього, але в нашій родині все було спільним бюджет, плани, мрії. Квартира обєднувала нас, і здавалося, ніщо не зможе зупинити нас. До того дня, як його родина дізналася.
У мого чоловіка було чотири сестри. У цій родині чоловік був не просто братом він був опорою, спонсором, вирішувачем усіх проблем. Ще з юності він допомагав кожній оплачував навчання, купував телефони, «позичав» гроші до зарплати, які ніколи не поверталися. Я бачила все це, мовчала, терпіла. Я розуміла це родина, треба допомагати. Іноді я теж надсилала гроші своїм батькам. Але через цю «допомогу» наш шлях до квартири подовжився майже на три роки.
Нарешті, коли ми накопичили потрібну суму, почали шукати. Я займалася пошуками сама він був зайнятий на роботі, приходив пізно. Я раділа, що можу влаштувати все сама, вибрати найкращий варіант, адже дуже хотіла зробити все для нашого майбутнього.
Одного дня його мати запросила нас на свято наймолодша донька закінчувала школу. Ми прийшли, пообідали, і під час вечері свекруха раптом заговорила:
Сподіваюся, скоро мій син переїде у свою квартиру Набридло вже ходити до вас у гості, сказала вона, посміхаючись.
І тоді мій чоловік, гордовито, оголосив, що ми вже шукаємо, і що я займаюся вибором.
Ви б тільки побачили, як змінився вираз її обличчя. Усмішка зникла. Вона окинула мене важким поглядом і сказала холодним тоном:
Звісно, це добре Але, сину, ти мав порадитися зі мною. Я жила, я знаю краще. Ти дозволив дружині вирішувати таке без моєї думки?
І найстарша сестра підтримала її:
Так і є. Твоя дружина егоїстка. Вона думає лише про себе. Нам вона жодних грошей не дала. Її квартира важливіша за родину!
Я ледь не подавилася від шоку. Мені хотілося викрикнути все, що я думала якщо їм потрібні гроші, нехай ідуть працювати. Але я мовчала. Продовжувала їсти, не втручаючись. Я була надто приголомшена. Не чекала такого удару за святковим столом.
Потім свекруха встала, взяла сина за руку і потягнула на кухню. «Треба поговорити», кинула вона по дорозі. А за столом одна з його сестер промовила:
Ми з братом будемо жити в його новій квартирі. У нас теж буде кімната.
Я відчула, як кров ударила мені до скронь. Я не витримала, встала і пішла у передпокій. Мені не знадобилося збирати речі я пішла, викликала таксі.
Вдома ввечері я намагалася поговорити з чоловіком. Але він був іншою людиною. Мовчав, а потім раптом сказав:
Нам треба розлучитися.
Що?
Так буде краще. Я маю думати про свою родину про свою справжню родину.
Наступного дня він забрав свої речі та пішов. Через два тижні він подзвонив і попросив «половину» наших заощаджень. Я віддала. Без скандалів. Без принижень. Без сліз. Просто провела риску.
За кілька місяців я купила квартиру. На своє імя. На свої гроші. Так, було важко, так, довелося від багато чого відмовитися, але я змогла. Він, як я дізналася пізніше, залишився у матері. Сестри, звісно, швидко поділили «його частку»: частину позичили, частину випросили, частину вирвали. Від його мрії про квартиру нічого не залишилося.
Але це вже не моя історія. Моя історія це урок. Урок про те, що якщо чоловік не відірветься від своєї родини, він ніколи не буде твоїм. Що якщо він дозволяє іншим керувати вашими рішеннями, це вже не родина. І що ні гроші, ні поступки не врятують союз, де ти будуєш, а інші руйнують.
