Коли Тарас сказав батькам, що хоче познайомити їх з дівчиною, вони зраділи. Коли він розповів, що хоче представити їм свою кохану, вони дуже схвилювалися. Мама й тато Тараса завжди розуміли рано чи пізно їхньому синові доведеться стати на власні ноги, створити свою родину. Адже він уже давно не хлопчик: скоро йому виповниться 25. Серйозний вік для серйозних стосунків.
Тарас жив із батьками. Але не тому, що був маминим синочком чи не мав грошей на оренду. Він збирав на власне житло, не хотів брати іпотеку. Батьки його підтримували. Вони мешкали у просторій квартирі, де всім вистачало місця. До того ж, не лізли одне одному в душу. Ніколи не вимагали пояснень, де він був і чому повернувся пізно.
Та й Тарас не був нахабою. Не чекав, що йому готуватимуть їжу чи пратимуть білизну. Усім було комфортно, і гроші вдавалося заощаджувати. І ось дівчина. Перша, яку він вирішив привести до батьків.
Що приготувати на обід? запитала мати. Що твоя Соломія любить?
Мамо, нічого особливого не готуй. Вона дбає про фігуру, усміхнувся Тарас. Ніколи не їсть смаженого чи жирного, і не пє алкоголю.
Ну, похвально, посміхнулася мати. Добре, зроблю щось дієтичне.
Соломія їм сподобалася. Розумна, освічена дівчина. Правда, вона майже нічого не їла, і маму Тараса трохи дратувало, що та відмовилася скуштувати легкий десерт, який вона приготувала. Дівчина сказала, що цукор це зло, і всім варто про це замислитися.
Ще вона випадково зауважила, що треба змінити оббивку дивана.
У вас гарний ремонт, але схоже, що кіт подер диван. Це недорого, я можу дати контакти.
Звісно, у цьому не було нічого поганого. Але до цього моменту Тарасова мати навіть не думала, що це проблема. Диван не був пошарпаний, лише злегка подряпаний. Коли їхній кіт Барсик був малий, кілька разів підходив до нього з конкретною метою. Але швидко зрозумів, що так не можна. Якщо не вдивлятися, то подряпин і не помітиш.
Але коли Соломія пішла, мати Тараса постійно дивилася на той диван. І ці кілька подряпин тепер особливо впадали в очі.
Втім, Соломія була доброю й привітною. Поводилася ввічливо, дякувала за гостинність, і батьки Тараса вирішили, що нічого страшного в її словах немає. Адже вона ж із добрих намірів. А харчування справа дуже особиста. Не варто навязувати те, що людині неприємно.
Кілька місяців Тарас зустрічався із Соломією. Вона ще кілька разів бувала в них вдома, але вже без урочистих посиденьок.
Тарас зібрався поговорити з батьками.
Мамо, тату, хочу переїхати до Соломії. Я кохаю її, і ми хочемо розвивати стосунки.
Батьки переглянулися. Їм здавалося, що все відбувається дуже швидко. Але, з іншого боку, це було не їхнє діло лише дітям вирішувати, як жити далі.
Розумію, що вам, мабуть, буде незручно, якщо я приведу Соломію сюди. Це й нечесно. Тому візьму іпотеку. У мене вже є половина суми, тому платіж буде невеликим.
Ну, якщо так хочеш, зітхнула мати.
Так, хочу. Але в квартирі, яку я знайшов, потрібен невеликий ремонт. Чи можемо ми з Соломією пожити у вас, поки його не закінчать? Це лише місяць, не більше.
Звісно, сину, живіть, кивнула мати. Вона щиро вважала, що нічого страшного. Соломія їм подобалася.
Незабаром дівчина переїхала до батьків Тараса. Вони прийняли її тепло, казали, щоб не соромилася і почувалася, як удома.
Але це лише звичайна фраза, щоб людина розслабилася. А Соломія зрозуміла її буквально. І це стало проблемою.
Через кілька днів, коли мати Тараса збиралася готувати вечерю, вона не знайшла соняшникової олії.
Соломіє, ти не бачила, куди ділася олія? запитала вона майбутню невістку.
Я її викинула, усміхнулася та.
Чому?
Подумала, що буде краще, якщо ми почнемо харчуватися здоровіше. І, чесно кажучи, мені завжди погано від запаху смаженого.
Мати Тараса зітхнула. Може, у чомусь дівчина й права, але вони звикли жити інакше. Наприклад, тато Тараса обожнює котлети, якими його пестить дружина. А смажена картопля улюблена страва всієї родини.
Соломіє, вибач, але ми звикли до певного харчування. Я не змушую тебе їсти те, що готую, але й ти не змушуй нас міняти свої звички.
Вибачте, я не хотіла, опустила очі Соломія. Просто дбала про здоровя.
Мати Тараса відчула себе незручно.
Це похвально. Але ми такі, як є. Не треба нас змінювати.
Добре, я зрозуміла.
Звичайно, вона купила нову олію, але тепер кожного разу, коли щось смажила, її гриз почуття провини.
Але це був лише початок. Коли мати Тараса повернулася з роботи і побачила, що в вітальні зникли її улюблен
