Слухай, хочу тобі розказати одну історію, яка дуже влучно показує, як життя може несподівано все перевернути. Уяви собі дівчину на імя Ліля Козаченко. Її тато, Віктор, мусив виїхати з рідного Львова за кордон, бо тут справи йшли зовсім кепсько фінансова криза, роботу було знайти нереально, а родину годувати треба. Лілі виповнилося лише два рочки, коли вона стояла на пероні й махала татові рукою, а він обіцяв, що повернеться швидко, як тільки вдасться трохи підзаробити.
Але ми знаємо, як воно буває: ніби на трішки, а виходить на роки. Віктор висилав гривні додому, щоб сімя мала за що жити, і Ліля виростала разом із мамою Маряною і молодшою сестрою Ганусею, маючи все необхідне. Тільки от того татовського тепла дуже не вистачало. А потім ще й біда підкосила: мама Мар’яна серйозно захворіла. Лікували, боролись, але… зрештою довелось прощатись. І тоді Ліля стала сама за старшу Гануся зовсім маленька, а турботи звалились на плечі Лілі.
Не згірш у кіно: навчалась Ліля на університеті, а весь вільний час віддавала сестричці. Про тусовки чи відпочинок навіть не мріяла усе для родини. Коли мама померла, а тата й близько не було він не приїхав навіть на похорон у серці Лілі щось луснуло. Образа, спротив, відчуття зради. Тому вона сказала собі: «Ніяких більше грошей від нього». Знайшла роботу звичайну підробітку, але навіть ці кілька тисяч гривень допомогли втриматися на плаву.
Далі ще одне випробування: дідусь залишив Лілі та Ганусі стару хатину під Самбором і напіврозвалену «Ладу». Ліля вирішила оцінити машину можливо, вдасться продати, гроші якраз не зайві. Поїхала, а посеред дороги та «Лада» як стала, так і стоїть. Уже почала нервувати, а тут біля неї зупиняється чорний джип. І як думаєш, хто виходить? Її тато! Обоє розгублені, він хоче допомогти, заговорити, а Ліля ніби стіна вона не готова так просто відкрити душу.
Ця зустріч ніби струмом обпекла обох. Тато все зрозумів, було надто пізно щось пояснювати Ліля пішла своєю дорогою. Вона залишилася з дуже змішаними відчуттями: біль, образа, але й бажання хоч трохи зцілити старі рани. Хто знає, може колись вони поговорять по-справжньому й спробують заповнити ту прірву, яку створили роки розлуки та болю. Життя, знаєш, воно вміє підкидати і такі повороти…





