Колишня свекруха не дає мені життя
Мій колишній чоловік давно вже живе своїм життям і виховує нову дитину, а його мати досі не дає мені спокою. Нібито так турбується про онуку. Краще б стежила, щоб її синчако вчасно сплачував аліменти.
Прожили ми зі Славком шість років. Це був пекельний ад. Я просто втекла від нього, навіть не боячись залишитися сама з малою дитиною. Хоч як мене не переконували родичі, що дитині потрібен батько, я розуміла — більше не витримаю його гулянки та п’янки.
Марія Іванівна ніколи мене не поважала. Та після розлучення раптом почала пильно слідкувати за мною, прикриваючись онукою. Мабуть, боїться, що у старості їй навіть води не подадуть.
— Чого ти вигадуєш? Він же тебе не бив, зарплату додому носив. Нормальний чоловік, — приговорювала свекруха.
Оце так критерій — триматися за того, хто не б’є. Ну звісно. Я знала, що сперечатися марно, тому ігнорувала її намови. На аліменти теж не подавала — щоб колишній потім не вимагав від дочки нічого. Хоча й обіцяв допомагати. Та, на жаль, словами лишилось.
Не минуло й півроку, як мій колишній одружився знову. Звістка про нову вагітність чомусь свекруху не тішила. Вона слідкувала за мною та все ще намагалася звести мене зі своїм сином. Завітала до мене без попередження — контролювати особисте життя. Мовляв, має повне право бачити онуку — зручна відмовка.
Чому раніше вона не була так прив’язана до доньки? Мені відразу стало зрозуміло — просто вивчає ситуацію.
Після розлучення я почала життя з чистого аркуша. Раніше я не відходила від плити та швабри, не бачилася з подругами, гуляла лише на дитячому майданчику. Тепер я знаходжу час і для себе. На вихідних ми зустрічаємося з моїми батьками, їздимо на дачу, ходимо в кіно та зоопарк.
— Годі волочити дитину скрізь. Нехай вчиться домашнім обов’язкам, — докоряла мені колишня свекруха.
— На вихідних ми відпочиваємо. Доньці цікаво, а ваші каструлі почекають.
Вона вважала, що я маю сидіти вдома і ридати за колишнім. Ще й восьмирічну дівчинку вчити готувати та прибирати. Навіщо? Дитяче має бути дитям — дорослих клопотів ще вистачить. Вона складає іграшки, сервірує стіл — для її віку цього достатньо.
— Господарка з тебе абияка, і дочка такою ж буде, — критикувала свекруха.
Одного разу я забула викинути стару зубну щітку, а нову поставила в склянку. Свекруха одразу вирішила, що я завожу до хати чоловіків і веселюся при дитині. Навіть не стала їй пояснювати — я доросла жінка і сама вирішую, що робити.
— Тобі не можна влаштовувати особисте життя, ти ж мати! Голову маєш забити дитиною, а не чоловіками, — верещала вона на весь під’їзд.
— А вашому синочку можна? Він уже нову дитинку зробив!
— Ти ж його кинула, а хороші чоловіки просто так не валяються.
Я попросила більше до нас не приходити і не нервувати мене. Якщо хоче погуляти з онукою — зустрінемося в парку. А в нашому домі їй більше не місце. Тепер вона лютує й погрожує органами опіки. Та мені боятися нічого — я добра мати, хоч що там вигадує колишня свекруха.
