Та кому ти потрібна? Беззуба, бездітна, безрідна Соломія…
Та кому ти потрібна? закричав Сергій і, плюнувши на підлогу, різко вийшов із квартири.
Я стояв біля кухонного столу й бачив, як Соломія підбігла до вікна, щоб поглянути йому вслід. Вона прожила з цим чоловіком понад пятнадцять років, вірила: душа в душу. А тут вислухала від нього всю правду тому що так зручно було.
Досвід сімейних фотосесій накопичувався. У Соломії своя квартира на Оболоні, готує досконало, господиня найвищого ґатунку, заради Сергія була готова зробити все.
Вона мимоволі подумала: може, вигукнути йому з вікна не залишай мене! Готова була випросити, погодитись навіть на таке приниження: хай живе поряд, навіть якщо тижнями не зявляється, зависає у тієї, нової…
Адже краще так, ніж у сорок пять залишитися самій, забутій, непотрібній. Вже і вікно розчинила, але погляд на портрет тата впав випадково. Батько у військовій формі, міцно зібране підборіддя, гордий погляд.
І Соломія раптом передумала. Соромно стало за свою мякотілість.
Ще раз глянула в двір, де її елегантний чоловік сідав у новеньку Skoda Superb, пакував валізи.
Попрямувала на кухню повз старе бабусине трюмо. Воно відбивало в дзеркалі втомлену, огрядну жінку з сивиною у волоссі й з потьмянілими очима.
Соломія знала: красунею її не назвеш. Здоров’я посипалося, зуби вже сипались один за одним, грошей на нові не вистачало. Бо ж Сергію подавай нову автівку та брендові костюми для роботи.
Глянь на себе! Твій Сергій у костюмі як артист. А в тебе з одежі кілька блузок, розтягнутий светр і стоптані черевики. Пальто таке, що моя бабуся в селі не вдягне. Страви від тебе вимагає як у ресторані: то стейк, то млинці з мясом… Та хіба можна так чоловіка обслуговувати? казала подруга й колега Оксана.
Соломія слухала, але своєї лінії трималася. А потім Сергій сказав: йде до двадцятисемирічної харківянки, яка вже виховує чотири дітей.
Вона молода… зітхнула потім Соломія.
Та Оксана не повірила. Полізла у Facebook, опитала сусідів і сказала:
Нема чого на ній клеймо ставити! Тебе він безрідною? Ти з порядної сімї, а там ну зовсім не фонтан. Жодного дня не працювала, діти всі від різних чоловіків. На восьмому місяці вагітності гуляти не припиняла. Її мама випиває. Про молодість краще не згадуй. Такі як вона лише для пригод, а не для сімї. Дивно повівся твій Сергій. Ти тримайся, Соломіє!
Соломія трималася. Квартира велика, в центрі, лишилася їй від батьків.
Батько, нічого, передчуваючи, оформив усе так, що Сергій на квадратні метри жодних прав не мав. Соломія здала одну кімнату через оголошення гривні зайві не бувають.
У Києві поруч велося будівництво, і квартиронаймачем став інженер зі смішною борідкою, інтелігентний, ввічливий. Звався Володимир Всеволодович.
Одразу кинувся допомагати, а потім раптом запропонував:
Давайте я вам одразу гривні за місяць два вперед віддам. Сходіть до стоматолога! Така гарна жіночка, а страждаєте.
Соломія почервоніла. Хотілося б з зубами розібратись.
Він дав більше грошей. Сказав, повернете не поспішайте. Згодом до нього приїхав брат Кирило. Того Соломія ще не бачила.
У жовтому піджаку, фіолетових штанях і з стильною зачіскою.
Він сказав, що стиліст професійний.
Кирило взяв Соломію під опіку: коли вона гостей пирогами пригощала, запропонував змінити імідж.
І справді змінив! Волосся засяяло, на обличчі відкрилися гарні риси, зуби зроблені, вечорами ходила до парку сама бігати почала.
Симпатична жінка з милою усмішкою і ямочками на щоках. Немов метелик із лялечки.
І ось якось зателефонували у двері.
Відчиняв Квартиронаймач і крикнув:
Соломійко, до тебе прийшли!
На порозі стояв Сергій, ледве впізнаваний старий, змарнілий, з сумками.
Що тобі треба? спитала Соломія.
Памятала, як дзвонила до Сергія на початку, а він не відповідав, врешті заблокував.
А тепер прийшов.
Як ти гарно виглядаєш! пробурчав колишній.
Соломії від цього не полегшало; згадала всі безсонні ночі, страх, сльози, паніку.
Соломіє, як я натерпівся! Та нова лише гроші з мене тягнула. Діти, думав нормальні, а там некеровані, кричать, бешкетують. Готувати не хоче, тільки в телефоні сидить, закупила пельменів, колись локшину заварила… Усі сорочки разом кинула у пральну машину всі полиняли. Одяг собі не купував, усе на них ішло. Як у дурку потрапив. Соломіє Я ж до тебе. З тобою так добре! Я завжди згадував тебе. Може, почнемо все спочатку, га?
Та в голові Луною звучав минулий докір:
Та кому ти потрібна? Беззуба, бездітна, безрідна Соломія.
Соломія ще раз глянула на колишнього. Інженер тим часом визирнув у коридор:
Соломійко! Може, допомога потрібна? Ви, пане, що шукаєте?
Сергій загрімів:
А ви хто такий?
Це мій чоловік, Володимир. Вибачайте, більше не приходьте! твердо сказала Соломія, і зачинила двері прямо перед ним.
Вибачилася перед наймачем.
Ну, що чоловіком назвала…
Володимир усміхнувся й тихо відповів:
Схоже, настав час пояснень! Я люблю тебе, Соломіє! Як можна таку щиросердну жінку кидати? Виходь за мене, га? По-справжньому!
Він був вдівцем. Я став свідком: Соломія погодилась, через два місяці зіграли весілля. Чоловік обсипає її трояндами, дачу купили на Полтавщині.
Іноді помічали, як із-за рогу з-під ліхтаря за ними зітхає Сергій, і лається на себе, що так свого часу піддався спокусі і проміняв людину на пустку.
Тепер залишився ні з чим.
А Соломія і Володимир гуляють Києвом, тримаються за руки, щасливі й закохані. І Соломія чекає дитину.
Весь цей час я думав над побаченим. Мабуть, варто памятати: справжнє щастя не в зовнішній мішурі, а там, де є взаємоповага й турбота.
