Сварка через рахунок у ресторані
Навіть не знаю, як на це реагирувати. Благати мою дружину Тетяну залишитись? Чи сказати: “Іди, якщо хочеш”? Здавалося б, ми любимо одне одного, плануємо дитину, будуємо майбутнє. Але вчорашній вечір у ресторані перевернув усе догори дригом. Через якийсь дурний рахунок! Тепер сиджу й думаю: чи я був неправий, що не заплатив за її подругу Марічку, чи Тетяна роздула з комаря слона. Та одне знаю точно: ця сварка змусила мене задуматися, що взагалі коїться у нашому шлюбі.
Ми з Тетяною одружені три роки, і я завжди вважав, що у нас усе гаrазд. Так, бувають дрібні суперечки — хто виносить сміття, який фільм дивитися, куди їхати у відпустку. Але загалом ми завжди знаходили спільну мову. Тетяна — моя любов, моя опора. Вона яскрава, розумна, з нею ніколи не нудно. Ми навіть почали говорити про дитину, вибирали імена, жартували, як гулятимемо з коляскою. І ось, через один вечір у ресторані, вона заявляє: “Якщо ти так зі мною поводишся, може, нам взагалі не варто бути разом!” Як це взагалі можливо?
Все почалося з того, що вчора ми з Тетяною та її подругою Марічкою пішли до ресторану. Марічка — давня подруга Тетяни, вони дружать зі школи. Я до неї ставлюсь нормально, хоча іноді вона мене дратує своєю манерою про все говорити, як експерт. Та заради Тетяни я завжди був ввічливим. У ресторані ми замовили їжу, вино, балакали, сміялися. Все йшло чудово, поки не принесли рахунок. Я поглянув на цифру — пристойна сума, але нічого несподіванного. І тут Марічка, з усмішкою, каже: “Іванку, ти ж частуєш, так?” Я остовпів. Ми не домовлялися, що я плачу за всіх. Я думав, кожен заплатить за себе, як зазвичай, коли ми ходимо з друзями. Але Тетяна подивилася на мене так, ніби я одразу мав дістати гаманець.
Я, намагаючись не зіпсувати вечір, сказав: “Давайте поділимо рахунок, так чесно”. Марічка кивнула, але Тетяна раптом замовкла, а її погляд став холоднішим за кригу. Ми розрахувалися, кожен за своє, і поїхали додому. У машині Тетяна вибухнула: “То що, не міг заплатити за Марічку? Це ж моя подруга! Ти мене перед нею принизив!” Я намагався пояснити, що не бачив у цьому проблеми, що ми не мільйонери, щоб частувати всіх підряд. Але вона не слухала. “Якщо ти такий скупий, — сказала вона, — то я не знаю, як ми далі житимемо”. І додала: “Може, мені взагалі піти?” Я був у шоці. Піти? Через рахунок у ресторані?
Вдома сварка продовжилась. Тетяна кричала, що я не поважаю її друзів, що їй соромно за мене, що вона не очікувала такої “дріб’язковості”. Я намагався заперечити: “Тетяно, ми ж домовлялися економити, щоб накопичити на ремонт і дитину. Чому я маю платити за Марічку, яка, до речі, сама замовила собі коктейль за тисячу?” Але Тетяна лише сАле Тетяна лише скинула плечима й вийшла з кімнати, не сказавши більше ні слова.
