Колишня сварка через ресторанний рахунок
Навіть не знаю, як на це реагирувати. Благати Катрусю, мою дружину, залишитися? Чи сказати: “Іди, якщо хочеш”? Адже, здавалося, ми любимо одне одного, мріємо про дитину, будуємо спільне життя. Та вчорашній вечір у закладі все перевернув з ніг на голову. Через якийсь дурний рахунок! Тепер сиджу й міркую: чи був я неправий, що не заплатив за її подругу Олену, чи може Катря роздула з мухи слона. Але одне знаю точно: ця сварка змусила мене задуматися, що насправді коїться в нашому шлюбі.
Ми з Катрею одружені три роки, і завжди думав, що у нас усе добре. Так, бувають дрібні суперечки — хто виносить сміття, який фільм дивитися, куди поїхати у відпустку. Та в цілому ми завжди знаходили спільну мову. Катря — моя любов, моя опора. Вона яскрава, розумна, з нею ніколи не нудно. Ми навіть почали говорити про дитину, вибирали імена, жартували, як гулятимемо з коляскою. І ось, через один вечір у ресторані, вона заявляє: “Якщо ти так зі мною поводишся, може, нам взагалі не варто бути разом!” Як це взагалі можливо?
Все почалося з того, що вчора ми з Катрею та її подругою Оленою пішли до ресторану. Олена — давня подруга Катрі, вони дружать ще зі школи. Я до неї ставлюся нормально, хоч іноді вона дратує своєю манерою говорити про все, наче експерт. Та заради Катрі я завжди був ввічливим. У ресторані ми замовили їжу, вино, балакали, сміялися. Все йшло чудово, доки не принесли рахунок. Я глянув на суму — чимало, але нічого несподіваного. І раптом Олена, з усмішкою, каже: “Валю, ти ж частуєш, так?” Я остовпів. Ми ж не домовлялися, що я плачу за всіх. Я думав, кожен заплатить за себе, як це буває, коли ми ходимо з друзями. Але Катря подивилася на мене так, наче я мав одразу дістати гаманець.
Я, намагаючись не зіпсувати вечір, сказав: “Давайте поділимо рахунок, так чесніше”. Олена кивнула, але Катря раптом замовкла, а її погляд став холодніший за кригу. Ми розрахувалися, кожен за своє, і поїхали додому. У машині Катря вибухнула: “Ти що, не міг заплатити за Олену? Це ж моя подруга! Ти мене перед нею принизив!” Я намагався пояснити, що не бачив у цьому проблеми, що ми не мільйонери, щоб частувати всіх підряд. Але вона не слухала. “Якщо ти такий скупий, — сказала вона, — то я не знаю, як ми будемо жити далі”. І додала: “Може, мені взагалі піти?” Я був у шоці. Піти? Через рахунок у ресторані?
Вдома сварка тривала. Катря кричала, що я не поважаю її друзів, що їй соромно за мене, що вона не очікувала такої “дріб’язковості”. Я намагався заперечити: “Катре, ми ж домовлялися економити, щоб зібрати на ремонт і дитину. Чому я маю платити за Олену, яка, до речі, замовила собі коктейль за тисячу?” Але Катря лише цмокнула: “Справа не в грошах, а в твоєму ставленні!” Якому ставленню? Я завжди стараюся для неї, оплачую наші відпочинки, дарю подарунки. А тепер я, виходить, скнара, тому що не пригостив її подругу?
Ніч я провів на дивані, а вранці Катря сказала, що подумає, чи залишатися їй зі мною. Я дивився на неї і не міг повірити: це та сама Катря, з якою ми мріяли про дитину, сміялися з дурних комедій, будували плани? Невже через один вечір вона готова все зруйнувати? Я почав сумніватися в собі. Може, я справді був неправий? Треба було просто заплатити й не влаштовувати розборки? Але потім подумав: а чому я маю почуватися винним? Ми не домовлялися, що я частуватиму, і я не зобов’язаний бути банкоматом для всіх її друзів.
Я подзвонив другу, щоб виговоритися. Він вислухав і сказав: “Валю, це не про рахунок. Катря, схоже, хотіла, щоб ти показав себе перед її подругою. Ніби, ‘дивись, який у мене щедрий чоловік’. А ти її підвів”. Може, він і правий, але чому вона не сказала про це заздалегідь? Я б заплатив, якби знав, що для неї це так важливо. А тепер сиджу й думаю: благати її залишитися чи дати час? Я люблю Катрю, не хочу її втрачати. Але й перетворюватися на людину, яка завжди підлаштовується під її очікування, теж не хочу.
Сьогодні я спробував поговорити. Сказав: “Катре, давай розберемося. Якщо я тебе образив, пробач, але я не зрозумів, чого ти очікувала. Давай говорити відверто”. Вона подивилася на мене й відповіла: “Валю, мені просто прикро, що ти не подумав про мене. Олена тепер вважає, що в нас проблеми”. Які проблеми? Через один рахунок? Я запропонував їй разом зустрітися з Оленою, пояснитися, якщо це так важливо. Але Катря поки мовчить, і ця мовчанка мене лякає.
Не знаю, що робити. Благати її? Дозволити піти, якщо вона справді цього хоче? Але як можна кинути все через таку дрібницю? Адже ми любимо одне одного, у нас плани, мрії. Чи може я сам себе в цьому переконав, а для Катрі я вже не той? Сиджу, див…І склавши руки на грудях, я далі дивлюсь на ту фотографію, де ми так щасливо посміхаємось, немов усі ці сварки — просто дивний сон.
