Родичі одразу винесли коробку з кошенятами на вулицю. Коржі сам пішов за ними і категорично відмовився повертатися до квартири. Для нього там усе було скінчено
Вони не роздумували просто викинули кошенят разом із коробкою. Коржі мовчки йшов слідом і назавжди покинув порожнє житло. Цей дім більше не означав для нього нічого.
Пса, якого дідусь із любовю називав Коржі, насправді зовсім не було коргі. Віддалено він нагадував цих кумедних низьколапих песиків, але в дійсності був звичайним дворнягою рудим, з короткими лапами та веселим хвостом, який завжди гойдався, коли хтось наближався.
Коржі любив людей, був невичерпно цікавим і неймовірно добрим. У парку, куди його водив старий господар, його прозвали «божою карою» і недарма. Щойно знімали повідець, він кидався в гущавину: хотів дружити з усіма і з собаками, і з людьми. Бігати, гратися, знайомитися ось що його тішило.
Інші господарі, побачивши Коржі, часто розверталися й йшли геть знали, що інакше затримаються надто довго. Їхні собаки теж не могли встояти перед цим енергійним створінням і не бажали повертатися. Тож господарям доводилося кликати їх назад, а іноді навіть ляскати або махати руками, щоб відігнати Коржі.
Але він ніколи не ображався навіть не розумів, що таке образа.
Натомість старий господар часто сумував, коли бачив, як відштовхують його улюбленця. Іноді він намагався втрутитися, але Коржі, ніби відчуваючи, хапав його за штанину, тягнув геть, а потім залазив на коліна, лизав руки, обличчя і все знову ставало на свої місця.
Одного разу, коли дідусь дрімав у парку на лавці, Коржі, як завжди, блукав неподалік. Коли старий прокинувся, побачив біля себе не лише пса, а й кота. Рудий, вусатий сусід сидів поруч і пильно дивився на нього.
Новий друг? здивувався дідусь.
Коржі весело помахав хвостом, облизав господаря, потім кота і посів поруч. Кіт теж був не дурний: примостився й прийняв запропоновану частування трохи курки й собачих коржиків. Видно було, що він не зіпсуваний.
Коли дідусь збирався йти додому, Коржі рішуче став біля нового друга.
Що це таке? скрикнув старий.
Але Коржі дав зрозуміти: без кота він нікуди не піде. Дідусь пробував заперечувати:
У нас і так достатньо клопоту
Та вибору не було. Він зітхнув:
Ну гаразд, ти, вусатий Якщо він тебе обрав, ходімо, житимеш у нас. Може, так веселіше буде.
Пізніше виявилося, що «кіт» насправді кішка. За кілька місяців у квартирі зявилися три пухнасті кошенята. Коржі був найщасливішим. Піклувався про них, грався, спав поруч, поки Плюшка так дідусь назвав кішку сиділа на підвіконні й спостерігала за вулицею.
Життя налагодилося. Дідусь придбав усе необхідне для нової родини й із задоволенням читав у інтернеті про котів і собак. Сусіди спочатку сміялися, але потім розчулилися: щоранку вони бачили, як старий виводив на прогулянку своїх різнобарвних супутників Коржі, Плюшку й трьох кошенят.
Парк замінили на подвіря ближче й безпечніше. Тепер усі сусіди віталися, а деякі навіть присідали поговорити. Коржі, Плюшка й кошенята були щасливі.
А потім сталося те, чого ніхто не очікував. Одного сонячного вікенду, коли подвіря ожило від голосів, Коржі раптом завив. Усі збіглися.
Дідусь сидів на лавці, трохи схилившись набік. На обличчі застигла слабка усмішка. Він дивився на своїх маленьких друзів, але його очі вже нічого не виражали
Кілька днів сусіди годували тварин. Потім приїхали далекі родичі. Саме вони винесли коробку з кошенятами й Плюшкою на вулицю. Коржі пішов за ними. Дім, де більше не було його господаря, втратив сенс.
Сусіди дивилися на них із жалем, але ніхто не міг прихистити всіх пятьох. Тож вони залишилися там, біля лавки Коржі, Плюшка й три кошенята.
Прийшли осінні дощі. Холодні й безжальні. Кішка намагалася закрити малих своїм тілом, а Коржі без вагань лягав на них, щоб зігріти.
Першою не витримала сварлива бабуся з першого поверху. Вискочила під холодний дощ у домашньому халаті й почала лаяти весь світ. Вона підхопила кошенят, притиснула до грудей Плюшку й гукнула Коржі:
Ну, марш додому, швидше!
Пес покірно поплентався слідом, весело махаючи хвостом.
Тепер уся компанія ходила з нею або вона, або її онуки виводили їх на прогулянку. І, як не дивно, саме бабуся стала душею будинку. Сусідки почали приносити їй пиріжки, котлети й інші смаколики особливо для малих. Вона бурчала щось, але все частіше крадькома витирала сльози.
Одного дня до неї зайшов двірник. Посиділи, випили чаю, поговорили.
Коргі виявив на вулиці коробку з кошенятами та рішуче відмовився повертатися додому без них.