Родичі винесли коробку з кошенятами просто на вулицю. Коржі мовчки пішов за ними і рішуче відмовився повертатися до пустої квартири. Для нього цей дім більше нічого не значив…
Пса, якого дідусь ласкаво називав Коржіком, насправді зовсім не був коргі. Він лише віддалено нагадував цих кумедних коротколапих песиків. Ублизька ж видно було справжній мікс: руда шерсть, короткі лапи та весело махаючий хвіст, який оживав щоразу, коли хтось зявлявся поруч.
Коржі славився надзвичайною товариськістю, безмежною цікавістю та рідкісною добротою. У парку, куди його водив старий господар, його прозвали «божою карою» і недарма. Щойно знімали повідок, він кидався у вир подій: знайомився з усіма і з собаками, і з людьми. Бігати, грати, знайомитися це було його справжнє покликання.
Власники собак, побачивши Коржіка, часто розверталися й йшли геть знали, що інакше застрягнуть надолі. Їхні пси теж не могли встояти перед цим жвавим створінням, і господарям доводилося кликати їх назад, а часом навіть лякати палицею.
Але Коржік ніколи не ображався він просто не знав такого почуття.
Зате старий господар часто сумував, коли бачив, як відганяють його улюбленця. Інодивін намагався втрутитися, але Коржі, ніби розуміючи, хапав його за штанину, тягнув геть, а потім, згорнувшись у нього на колінах, вилизував руки й обличчя і все знову ставало на свої місце.
Одного разу, коли дідусь дрімав на лавці в парку, Коржі, за звичкою, блукав десь поблизу. Коли старий прокинувся, поряд сиділа не лише собака, а й кішка. Руда, вусата, пильно дивилася на нього.
Нового друга знайшов? здивувався він.
Коржі весело махнув хвостом, облизнув господаря, потім кішку, і сів поруч. Кішка теж була не проста: примостилася поряд і прийняла запропоновану частушку трохи курки та собачих коржиків. Видно було не зіпсута.
Коли дідусь збирався йти додому, Коржі рішуче став біля нового друга.
Що це таке? здивувався старий.
Але Коржі дав зрозуміти: без кішки він нікуди не піде. Дідусь спробував заперечити:
У нас і так клопотів повно…
Але вибору не було. Він зітхнув:
Ну гаразд, ти, вусатий раз він тебе обрав, ходімо жити до нас. Може, з тобою веселіше буде.
Пізніше зясувалося, що «кішка» насправді кішечка. За кілька місяців у квартирі зявилися три пухнасті кошенята. Коржі був найщасливішим. Піклувався про них, грав, спав разом, поки Бришка так дідусь назвав кішку сиділа на підвіконні й спостерігала за вулицею.
Життя налагодилося. Старий купив усе необхідне для нової родини, із задоволенням читав у інтернеті про котів і собак. Сусіди спершу сміялися, але потім розчулилися: кожного ранку бачили, як дідусь виводить на прогулянку свою різнобарвну компанію Коржіка, Бришку й трьох кошенят.
Парк замінився подвірям ближче й безпечніше. Тепер усі сусіди віталися, деякі сідали поруч. Коржі, Бришка й кошенята були щасливі.
А потім сталося те, чого ніхто не очікував. Одного сонячного дня, коли подвіря ожило, Коржі раптом заскиглив. Усі збіглися.
Дідусь сидів на лавці, трохи похилившись. На обличчі ледь помітна усмішка. Він дивився на своїх маленьких друзів, але очі вже нічого не виражали…
Кілька днів сусіди годували тварин. Потім зявилися далекі родичі. Саме вони винесли коробку з кошенятами та Бришкою на вулицю. Коржі пішов за ними. Дім, де більше не було його господаря, став для нього пустим.
Сусіди дивилися на них із жалем, але ніхто не міг прихистити всіх пятьох. Так вони й залишилися біля лавки Коржі, Бришка і три кошенята.
Прийшли осінні дощі. Холодні й безжальні. Кішка намагалася закрити малих своїм тілом, а Коржі без вагань лягав на них, щоб захистити від холоду.
Першою не витримала сусідка з першого поверху зла старушка. Вибігла під холодний дощ у домашньому халаті й почала лаяти весь світ. Підхопила кошенят, притиснула Бришку й сказала Коржіку:
А ну, марш додому, швидко!
Пес слухняно поплентався за нею, весело махаючи хвостом.
Тепер усі вони гуляли разом або вона, або її онуки виводили їх на прогулянку, адже їхні діти «підкинули» їй цю турботу. І, як не дивно, саме стара стала душею будинку. Сусідки почали приносити пиріжки, котлети та інші смаколики особливо малим. Вона бурчала, але все частіше нишком витирала сльози.
Одного дня до неї зайшов двірник. Посиділи, попили чай, поговорили. Коли збирався йти, старушка зупинила його:
Гей! Ти лишив конверт! Повний грошей!
Чоловік зупинився:
Я нічого не лишав. Це вам. Від усього будинку. Хто скільки з
