**Прогулянка по хмарам**
Із сірого неба сипав дрібний дощ. Данило підставив обличчя, і шкіра миттєво вкрилася водяною пылинкою. Він із задоволенням вдихнув повними легенями вологе повітря.
Ззаду із металевим скреготом захлопнулися в’язничні ворота. Він підтягнув ремінь спортивної сумки на плечі й швидким кроком пішов вздовж високої цегляної огорожі…
***
Два з половиною роки тому
Данило гнав машину містом, намагаючись придушити в собі роздратування й злість. Куди поділася любов? Чому вони з дружиною перестали розуміти один одного? На пасажирському сидінні захлинався мелодією дзвінка кинутий телефон.
Мелодія раптом замовкла.
— Отак краще, — проскрежетав Данило крізь зуби.
Та не встиг він доїхати до наступного світлофора, як телефон задзвонив знову.
— Ну що ще? — роздратовано спитав Данило, піднімаючи трубку.
— Данилко, я не можу так більше. Ти втік, ми не домовилися…
Олена говорила й говорила, продовжуючи сварку, почату вдома. Її слова вкручувалися в мозок, заважаючи думати й дивитися на дорогу. Данилу хотілося крикнути: «Замовкни!»
— Чого мовчиш? — підвищила голос дружина.
— Я знаю, що хочеш від мене почути. Згоден. Нам краще розійтися, анілі мучити один одного далі. — Він ударив по гальмах, ледь не проскочивши на червоне. Телефон висковзнув із пальців, але він чудом встиг його схопити.
— Тату… — почувся в трубці плачучий голос доньки. — Не йди, тату!
— Що ти, Соломійко? Я не йду, не плач. Скоро повернуся…
Ззаду пролунав різкий сигнал.
— Їду, їду! — буркнув Данило нетерплячому водієві.
Він рвонув газ і кинув телефон, на мить відвівши погляд на пасажирське сидіння. І в ту ж секунду машина врізалася в невидиму перешкоду, а потім удар автомобіля ззаду штовхнув її вперед. Ремінь врізався в груди, коли Данила гепнуло об кермо.
— Трясця! — вилаяся він і вискочив на дорогу.
На мокрому після дощу асфальті, перед його машиною, лежала обличчям униз підліток-дівчина…
— Викличте «швидку»! — крикнув він до натовпу на тротуарі й схилився над дівчинкою.
Так закінчилося його звичне життя, у якому були робота, дружина, донька…
Данила засудили на два роки. Він вважав, що його покарали м’яко. Якби хтось збив його Соломію, він би власноруч убив водія на місці.
Дружина одразу подала на розлучення, через півроку вийшла заміж і виїхала з донькою в інше місто. Тепер він розумів — у неї був коханець ще до аварії. Саме тому вона провокувала сварки.
***
Данило
Піднявшись на четвертий поверх, він подзвонив у двері своєї квартири, знаючи, що його ніхто не чекає. Потім натиснув кнопку біля сусідських дверей.
— Даниле?! Повернувся? — здивувалася літня сусідка. — Твої ж виїхали, знаєш?
— Знаю. Ключів від квартири не залишили?
— Так, зараз принесу. — Жінка пішла до кімнати й незабаром повернулася з в’язкою ключів. — Ось. Заходь, якщо щось.
Квартира зустріла його гнітючою тишею. У дитячій на дивані сидів забутий Соломією плюшевий ведмедик, який Данило подарував їй на п’ятиріччя. Він притиснув ведмедика до обличчя, вдихаючи знайомий запах доньки, придушуючи стогін.
Довго мок у ванні, потім одразу ліг спати. Здавалося, проспав цілу добу, але на годиннику була лише шоста вечора, коли він прокинувся. Дико хотілося їсти.
На нормальну роботу з довідкою про звільнення не брали. Данило влаштувався вантажником на хлібозавод неподалік. Для початку піде.
Раніше він дивився фільми, новини, листувався з друзями. Якби був комп’ютер, міг би спробувати заробляти онлайн. Але ноутбук забрала дружина.
Колись він непогано заробляв і мав заначку. Машина постійно вимагала витрат, а дружина сварилася за марнотратство. Олена про заначку не знала. Данило порВін витер обличчя долонею, вийшов на балкон і глянув у темне небо, де вже займалися перші зірки — вони нагадували йому Зосину усмішку, і серце знову стиснулося від болю та вини.
