Сніжинки летять назустріч
Після двадцяти років разом у багатьох бувають напружені моменти. Киру з Романом це теж не оминуло.
— Двадцять років ми прожили з Ромчиком, багато чого пройшли, сина Олежка виховали, тепер він у коледжі. Треба подзвонити, як там у нього… Хотів самостійності — от і живе в гуртожитку. Але ж не скаржиться, — думала Кира, вкрившись пледом у кріслі.
Син із дитинства був такий самий упертий, як і вона. Тому вони завжди знаходили спільну мову. Чому вони з чоловіком не наважились на другу дитину? Хоча вона мріяла про двох… Але життя таке непросте, що тепер вона переконана — зробили правильно.
Познайомились ще студентами, одружились на третьому курсі, на четвертому народили сина. Добре, що мати допомогла — не довелося брати академвідпустку. Якось все склалось вдало, і з чоловіком закінчили навчання.
Звичайно, не одразу все було гладко. Жили бідно, грошей завжди не вистачало. Але з часом, як кажуть: «усе минуло, немов дим з білих яблунь…»
Роман потрапив у велику компанію, почав знизу, а тепер — заступник директора. Кірі в кар’єрі не так пощастило, та й вона не прагнула високо. Працювала звичайним менеджером, але в іншому офісі.
Роман одразу сказав:
— Можу, звичайно, тебе влаштувати до нас, але не хочу, щоб ми працювали разом. Олег своїй дружині так зробив — тепер у них постійні скандали. Вона його ревнує навіть до прибиральниці.
— Ромцю, я все розумію. Робота — це робота, а сім’я — сім’я. Я теж так вважаю, — відповіла дружина, а чоловік лише задоволено кивнув.
Роман у принципі серйозна людина. До інших жінок не палкий. Хоч, звичайно, і у нього бувають думки… Але дружині не зраджував — максимум мог пожартувати. Куди ж без цього? Іноді самі жінки лізуть.
Кира його ревнувала, часом не витримувала і влаштовувала скандали. Тепер вона сиділа в кріслі, за вікном тихо падав сніг. А вона вдивлялася в екран телефону, де посміхалося знайоме, таке рідне обличчя чоловіка.
У квартирі було тихо, а Роман як і раніше посміхався їй з екрана. Вона думала:
— Посміхається, а мені боляче. Хоч би подзвонив… А я все це— Хоч би подзвонив… А я все це час почуваюсь самотньою, — прошепотіла вона, і в цю мить телефон задзвонив у її руці — це був Роман.
