У вересні до класу прийшла нова дівчинка, Олеся. Така тоненька й тендітна, що, здавалося, від сильного вітру зламається. Завжди ходила у теплому светрі, з-під якого визирали гострі, як у пташки, плечі. Рідке світле волосся зав’язане у тоненькі косички з великими рожевими бантами. Великі очі на блідому трикутному обличчі дивилися сумно й здивовано.
Високий, спортивний Богдан одразу побачив у ній казкову принцесу, яку треба берегти. І з радістю взявся за це. А дівчата зразу її невзлюбили.
“Дивись, як викручується… Сама — тільки шкіра та кістки, а вже найкращого хлопця собі причарувала”, — злісно шепотілися вони на перерві.
У школі Олеся не ходила до їдальні — від шкірної їжи їй ставало зле. Щодня вона брала з собою велике яблуко. Відкушувала крихітні шматочки й жувала так повільно, що за велику перерву не встигала з’їсти й половини. Дівчата, побачивши в смітнику великий недогризок, тільки хмикали. А Богдан, проковтнувши обід непережованим, біг до Олесі — охороняти її.
Він провожав її додому й носив портфель. І жоден хлопець не насмілився над ним посміятися. Дорого б обійшлася така насмішка — Богдан славився силою. Незабаром усі звикли, що вони завжди разом.
Богдан витримав важку суперечку з батьками й після школи не поїхав до обласного центру вступати до інституту. Йому було байдуже, де вчитися — аби не розлучатися з Олесею. Вступив у технікум у рідному містечку. Батьки Олесі дуже любили Богдана й спокійно доручали йому доньку. Вона добре вчилася, але іспити ледве здавала — під час кожного їй ставало погано. Про подальше навчання й мови не було.
Олеся була пізньою дитиною, і батьки тремтіли над нею — не дай Бог захворіє, перенервничає. Хоча, якщо чесно, хворіла вона не так часто.
На родинній нараді вирішили, що для дівчини головне — не освіта, а щасливий шлюб. І тут усе складалося якнайкраще. Богдан — ідеальний наречений. Мати Олесі працювала лікаркою й влаштувала доньку секретаркою головного лікаря поліклініки. От і сиділа Олеся в приймальні, друкувала на машинці та відповідала на дзвінки.
А от батькам Богдана Олеся не подобалася. Не про таку наречену вони мріяли для сина. Переконували його опам’ятатися, мовляв, не розуміє він, на що себе засуджує. Вона не буде йому опорою, навряд чи зможе народити…
Але Богдан про таке й не думав. Йому просто подобалось опікати тендітну дівчину. Поряд із нею він відчував себе ще сильнішим. Подобалося, що вона не схожа на інших, і її великі сірі очі, які дивилися на нього з подивом. Але батьки так набридли йому розмовами про шлюб, що він просто зробив Олесі пропозицію.
Її батьки були щасливі — їхній доньці дістався такий чудовий наречений. Тепер можна й помирати спокійно — донька не пропаде. Правда, Олеся не вміла господарювати. Тому вирішили, що молодята поживуть у них, поки звикнуть до сімейного життя. У них і квартира більша.
Батьків Богдана це теж влаштовувало. Хоча б ситий буде.
Жили молоді мирно й дружно. Сваритися їм було нізащо. Коли Олеся завагітніла, батьки спочатку не повірили. Живіт навіть на останніх місяцях був маленьким. І пристрасті між ними не помічали. Ляжуть спати — і з кімнати ані стогону, ані шелесту.
Олесеньці навіть важку книжку не дозволяли підняти, щоб виносила дитину. Батьки навіть спати разом тепер не дозволяли. Купили для цього ще один диван, на який і переїхав Богдан.
Йому не подобалось спати окремо від дружини, і він став ночувати в батьків. І знову всіх це влаштовувало. Тільки батьки постійно нагадували, що даремно він зв’язався з цією худорлявкою — все життя прислужитиме їй. Він сердився й йшов до друзів.
І одного такого вечора він зустрів Світлану — повну сил, гарну й відверто сексуальну брюнетку. Двох здорових молодих людей потягнуло один до одного з неймовірною силою. Обоє злихли, при зустрічі кидалися в обійми, наче звір на здобич. І з кожним днем їхня пристрасть тільки зростала.
Батьки дорікали Богданові, що він гуляє від дружини, коли вона так потребує підтримки. Але Олеся не дуже турбувалася. Вона прислуховувалася до себе, до новоА потім, одного тихого ранку, Олеся просто прокинулася з усмішкою, згадуючи сон, у якому Богдан знову був поряд, і зрозуміла, що тепер вони ніколи не розлучаться.
