Кулінарний рай у Соломії
Коли ми з Дмитром зайшли в квартиру Соломії, мене відразу обволік такий аромат, що я мало не забула, навіщо сюди прийшла. Пахло свіжоспеченим м’ясом, теплою випічкою, спеціями, які ніби кружляли в повітрі. Я зупинилася на порозі, заплющила очі й глибоко вдихнула — це був запах затишку, свята та якоїсь магії. А коли подивилася на стіл, то й взагалі оніміла. Там стояли страви, які можна було б виставляти в музеї кулінарного мистецтва. Чесно, я навіть не знала, з чого почати — милуватися чи хапати тарілку.
Соломія, моя давня подруга, завжди була майстринею на кухні, але цього разу вона перевершила саму себе. Ми з Дмитром прийшли до неї на вечерю — вона запросила нас «просто так», без приводу, щоб побалакати та провести вечір разом. Я, зізнаюся, очікувала чогось простого: ну, салатик, може, запекла курка, чай з печивом. Але те, що я побачила, було справжнім гастрономічним шоу. Стіл ломився від страв: рум’яна свиняча вирізка з хрусткою скоринкою з травичок, картопля, запечена з розмарином, овочі, викладені так, ніби це картина, і пиріг із золотавою кірочкою, від якого пахло яблуками та корицею. А ще соуси — три різні, у маленьких витончених соусницях, і кожен, як з’ясувалося, був шедевром.
«Соло, ти що, ресторан відкривати збираєшся?» — вигукнула я, не в силах відвести погляд від цього розкошів. Соломія лише розсміялася й махнула рукою: «Ой, Олесю, це я просто вирішила вас побалувати. Сідайте, зараз усе спробуємо!» Дмитро, мій чоловік, який зазвичай мовчазний, вже простягався до виделки, але я його спинила: «Почекай, я спочатку сфотографую, таке треба в соцмережі викласти!» Соломія заплющила очі, але було видно, що їй приємно. Вона взагалі така — готує з душею, а потім робить вигляд, що це дрібниці.
Ми сіли за стіл, і почався справжній бенкет. Я спробувала м’ясо — воно тануло в роті, з ледь помітною ноткою часнику та чогось ще, що я навіть не змогла розпізнати. «Соло, це що за магія?» — запитала я, а вона з усмішкою відповіла: «Таємний інгредієнт — любов!» Я, звісно, засміялася, але, якщо чесно, повірила. Бо як інакше пояснити, що навіть звичайний салат із помідорів та огірків у неї перетворився на твір мистецтва? Дмитро, який зазвичай їсть мовчки, раптом видав: «Соломіє, якщо ти так готуєш кожного дня, я до тебе переїжджаю». Ми всі розреготалися, але я помітила, що він уже прикидує, як би взяти додачі.
Поки ми їли, Соломія розповідала, як готувала кожну страву. Виявилося, вона цілий день провела на кухні, а деякі рецепти дісталися їй від бабусі. «Ось цей пиріг, — каже, — бабуля пекла на всі свята. Я тільки додала ваніль і трохи більше кориці». Я слухала й думала: як у неї вистачає терпіння? Я, якщо чесно, на кухні більше години не витримую. Моя коронна страва — це макарони з сиром, і то, якщо сир уже натертий. А тут — ціла симфонія смаків, і все зроблено з такою любов’ю, що хочеться обіймати господиню.
Але найдивовижніше — це атмосфера, яку створила Соломія. Не лише їжа, а й увесь її дім ніби дихав теплом. На столі стояла маленька вазочка з квітами, свічки горіли, створюючи затишну півтемряву, а з колонок тихо лунала якась джазова мелодія. Я зловила себе на думці, що давно не відчувала себе так розслаблено. Навіть Дмитро, який зазвичай після вечері відразу втикається у телефон, сидів, посміхався й розповідав історії зі своєї юності. Соломія впоралася перетворити звичайний вечір на справжнє свято.
Десь між другим шматком пирога та чашкою трав’яного чаю я запитала: «Соломіє, як ти все це встигаєш? Робота, дім, а ще й такі вечері влаштовуєш!» Вона задумалася й відповіла: «Знаєш, Олесю, для мене готування — це як медитація. Я вмикаю музику, нарізаю овочі, замішую тісто — і всі проблеми зникають. А коли бачу, як ви це їсте, розумію, що воно того варте». Я подивилася на неї й подумала: от якби мені хоч краплю її таланту та терпіння. Може, тоді й я навчилася б пекти пироги, а не замТепер я вдома, дивлюся на запрошення Соломії до нас у неділю і вже уявляю, як намагатимусь приготувати щось гідне її майстерності — можливо, хоча б вареники з вишнями, щоб вона зрозуміла, що я теж вчуся.
