О, слухай, що сталося! Ти ж не повіриш… Батьки мені з чоловіком щойно подарували квартиру, а свекруха вже вирішила, кому її віддати! Та ще й так, що ми майже лишилися без даху над головою.
Свекруха завжди була жінкою з характером. Хитра, прямий, але, здавалося, не зла. До певного моменту. Поки не спробувала просто взяти й виселити нас із чоловіком… у нікуди. А нашу нову квартиру, яку мені подарували батьки, віддати своїй доньці з двома дітьми.
Ми з Ігорем (так мого чоловіка звуть) одружилися два роки тому. Жили на оренді — тоді не було можливості брати іпотеку. Пандемія, все нестабільно, грошей завжди в обріз. Копили по трохи, працювали, де доведеться. До батьків не чіплялися, самі старалися триматися на плаву.
А коли ринок трохи оживився, вже й задумалися про кредит. Та мої батьки нас випередили — подарували квартиру! Тато продав ділянку в селі, мама — стару спадщину від тітки. Додали ще трохи своїх — і купили нам двокімнатну у гарному районі Києва. Це був неймовірний сюрприз! Я плакала від щастя, ми з Ігорем були в захваті. Почали поступово облаштовуватися.
Свекруха приїхала на оглядини майже одразу. Ходила, оглядала стіни, мовчки кивала. Увесь її відгук — сухе:
— Ну, непогано.
Ми не образилися. Вона завжди була трохи холодною, особливо коли щось робилося не за її порадою.
Вирішили святкувати новосілля після відпустки. Мріяли вирватися на море — відпочити, перезавантажитися. Полетіли за гарячою путівкою, але перед відльотом виявилося, що диван і крісла, які замовили, мають привезти через три дні після нашого вильоту. Батьки були на ювілеї в Одесі, тому єдиним варіантом було віддати ключі свекрусі й попросити прийняти доставку. Я розуміла, що вона, скоріш за все, похається в шафах, походить по квартирі. Але не переймалася — нічого такого у нас не було.
Як же я помилялася!
Коли ми повернулися через десять днів — у нашій квартирі жила сестра Ігоря з чоловіком і двома дітьми. Відчиняю двері — а в коридорі стоїть Настя (так сестру звуть) з молодшим на руках. Із кухні пахне смаженою картоплею, у кімнаті грає телевізор. У мене мало серце не вискочило!
Ігор остовпів:
— Що тут відбувається?..
Сестра почервоніла, заметушилася:
— Мама сказала, що ви дозволили нам переїхати. Що ви поки в відпустці, а потім будете знімати або до батьків. Вона сказала, що ви самі запропонували!
Виявилося, що все було просто й водночас — жахливо. Свекруха прийшла до доньки й сказала:
— Ми з братом домовилися. Він віддає вам свою квартиру, ви переїжджаєте. У них поки немає дітей, вони ще встигнуть, а вам потрібніше. Тут і дитсадок поруч, і школи, і робота.
Настя пробувала дзвонити братові, але у нас на відпочинку не було зв’язку. Вона повірила матері й привезла весь свій скарб. Розклала іграшки, розставила каструлі, постелила білизну. За кілька днів перетворила наш дім — у свій.
Ми стояли, не вірячи власним очам. Ігор намагався додзвонитися матері — вона не підходила. Я запропонувала:
— Давайте вечором поговоримо. Спокійно. Розберемося.
Сестра була в розпачі. Вона не знала, що її так підставили. Плакала, просила вибачення. Діти нервували, кричали. Було видно, що вона сама — жертва цієї «операції».
Ввечері прийшов її чоловік, і ми стали думати, що робити. Їм було нікуди йти — грошей на оренду не було. Тоді ми домовилися:
— Ми дамо вам грошей на оренду. Тиждень живіть тут, а ми переберемося до моїх батьків. За цей час знайдіть квартиру — ми допоможемо з переїздом.
Так і зробили. Батьки були в шоці, але нас радісно прийняли.
Через кілька днів свекруха все ж таки відповіла на дзвінки. Ми запитали:
— Навіщо ти це зробила?
Відповідь вразила нахабством:
— Та що тут такого? Ви ж отримали квартиру дарма. Вам не шкода? У вас ще немає дітей, а в сестри вже двоє! Могли б і поділитися. Це був би хороший вчинок. Я думала, ви — сім’я.
Коли ми пояснили, що ніхто і ніколи не збирався віддавати їй квартиру, вона звинуватила нас у жорстокості. Каже, ми погано вчинили, вигнавши «бідну матір із двома дітьми».
З того часу вона з нами не спілкується. І ми, чесно кажучи, не дуже прагнемо миритися.
З Настею ми досі в хороших відносинах. Вона ще не раз вибачалася, і ми зрозуміли — вона не була винувата. А от свекруха… показала своє справжнє обличчя. І ми усвідомили: довіряти їй не можна.
Ця історія стала для нас справжнім уроком. Тепер ми знаємо: навіть найближчі можуть піти на підступ, якщо думають, що їм зійде з рук.
