**Букет**
Марія лежала, заплющивши очі. На іншому ліжку біля протилежної стіни сиділа Оксана, схрестивши ноги, і читала вголос підручник. Раптом телефон Марії задзвонив, вибухнувши популярною мелодією. Оксана захлопнула книгу й докірливо подивилася на подругу.
Дівчина неохоче відповіла. За мить вона вже сиділа на ліжку. Потім відкинула телефон, схопилася й заметушилася по тісній кімнаті, засовуючи у спортивну сумку речі з шафи.
— Ти куди збираєшся? Що трапилося? — занепокоїлася Оксана.
— Сусідка дзвонила — маму забрали до лікарні, серцевий напад. — Марія застебнула блискавку на сумці й пішла до дверей, де на вішалці висіли куртки, а біля порога стояли черевики.
— Завтра ж іспит. Вона в лікарні, за нею подивляться. Здасиш і тоді поїдеш, — сказала Оксана, злізаючи з ліжка й дивлячись, як Марія натягує чоботи.
— Послухай, Оксано, поясни все у деканаті, я приїду й уладнаю. Здам сесію на канікулах. У мене автобус через сорок хвилин, — Марія вже застібала куртку.
— Подзвони, як там мама, — попросила Оксана, але Марія вже вилетіла з кімнати. За тонкими дверима залунали кроки, що віддалялися.
Оксана знизала плечима й повернулася назад. Побачила на Маріїному ліжку зарядку, схопила її й боса кинулася наздоганяти подругу.
— Маріє! Маріє, постривай! — гукала вона, збігаючи сходами.
Вхідні двері внизу грюкнули. Оксана перестрибнула через три сходинки, підбігла до дверей, штовхнула їх і мало не вилетіла на вулицю.
— Маріє!
Дівчина озирнулась, побачила в руках у Оксани дріт і повернулася.
— Дякую. — І знову побігла геть.
— Шевченко, що ви тут влаштували? Одна двері ледве не зламала, друга — боса на мороз вискочила. У вас що, чай не той? — з-за столу підвелася вахтерка.
— Пробачте, Наталіє Петрівно, ми не чайникуємо, — промовила Оксана, переступаючи з ноги на ногу. У босі ступні впилися піщинки й дрібні камінці, нанесені з вулиці. Перед гуртожитком лід був густо посипаний піском.
— У Марії маму до лікарні забрали. Холодно, я піду? — Оксана, не дочекавшись відповіді, побігла назад.
— Ой, Господи! — Наталія Петрівна важко опустилася на стілець і перехрестилася. — Спаси й сохрани!
Оксана повернулася в кімнату, струсила пісок із ніг, прибрала Маріїні речі, надягла капці й пішла на кухню з чайником. Завтра іспит — потрібно зігрітися гарячим чаєм і знову взятися за підручник.
Вже стемніло, коли в двері обережно постукали.
— Хто там? — гукнула Оксана, але їй ніхто не відповів.
Дівчина зітхнула, підвелася й відчинила двері.
— Привіт! — На порозі стояв Богдан, тримаючи перед собою скромний букетик.
— Заходь. — Оксана зачекала, поки він увійде, і тоді сказала, що Марія поїхала додому.
— Але ж у неї завтра іспит, — здивувався хлопець.
— Схожу в деканат, поясню, що мама захворіла, перездасть на канікулах. — Оксана не відводила очей від квітів.
— Це тобі, — Богдан простягнув їй букет.
— Дякую. Чаю хочеш? — Дівчина взяла з підвіконня банку.
— Я за водою, а ти роздягайся. — Вона посміхнулася й вийшла.
Богдан зняв лише черевики, зробив два кроки й опинився біля Маріїного ліжка. Він сів і провів рукою по дешевому ковдрі, ніби гладив саму дівчину.
Оксана повернулася, поставила на стіл банку з квітами, відійшла на крок і помилувалася букетом.
— Красиво. А що це за квіти?
— Солодкий горошок, — відповів Богдан. — Я піду. — Він підвівся.
— А ви з Марією кудись планували? — поспіхом запитала Оксана. Їй не хотілося, щоб він ішов.
— Так. Добув квитки на концерт.
— Серйозно? Тоді візьми мене. Щоб квитки дарма не пропали.
Богдан завагався.
— У тебе ж іспит завтра.
— Та й що? — махнула рукою Оксана. — ЦілийБогдан сумно посміхнувся, взяв її за руку, і вони вийшли з гуртожитку, де їх чекав вечір, що назавжди змінив життя обоє.
