**Букет**
Марічка лежала із заплющеними очима. На сусідньому ліжку, схрестивши ноги, сиділа Соломія й голосно читала підручник. Раптом телефон Марічки вибухнув популярною мелодією. Соломія захлопнула книжку й докірливо подивилася на подругу.
Дівчина неохоче піднесла слухавку. За мить вона вже сиділа на ліжку, потім відкинула телефон, схопилася й заметушилася по тісній кімнаті, запихаючи у спортивну сумку речі із шафи.
— Ти куди? Що трапилося? — занепокоїлася Соломія.
— Сусідка дзвонила — маму забрали до лікарні, серцевий напад. — Марічка застебнула сумку й рушила до дверей, де на вішалці висіли куртки, а внизу стояли черевики.
— Завтра ж іспит. У лікарні про неї подбають. Здаси й поїдеш! — Соломія встала, спостерігаючи, як Марічка натягує на ноги чоботи.
— Слухай, Соломійко, поясни у деканаті — я повернуся й усе владнаю. Здам сесію на канікулах. У мене автобус через сорок хвилин! — Марічка вже застібала куртку.
— Подзвони, як там мама! — гукнула Соломія, але Марічка вже вискочила з кімнати. За тонкими дверима лунав далекий стук каблуків.
Соломія знизала плечима й повернулася. Побачила на ліжку зарядку від телефону, схопила її й босоніж кинулася наздоганяти подругу.
— Марічко! Чекай! — кричала вона, злітаючи сходами.
Двері внизу глухо вдарили. Соломія перестрибнула через три сходинки, штовхнула двері й ледве не вилетіла на вулицю.
— Марічко!
Дівчина обернулася, побачила в руках у Соломії кабель і повернулася.
— Дякую… — І знову побігла геть.
— Світленко, що це у вас за біготня? Одна ледь двері не зламала, друга боса на мороз! Вам би йоржу дати! — застогнала вахтерка Галя Степанівна.
— Вибачте, мами в лікарні… Холодно, я піду? — Соломія вже бігла назад у теплу будівля.
— Господи, спаси та сохрани! — вахтерка перехрестилась.
Соломія втерла пісок з ніг, прибрала розкидані речі, натягнула тапки й пішла за чайником. Завтра іспит — треба зігрітися.
Вже стемніло, коли у двері постукали.
— Хто там? — гукнула Соломія, але у відповідь — тиша. Вона відкрила.
— Привіт! — На порозі стояв Тарас, у руках стирчав скромний букет.
— Заходь… — Соломія впустила його всередину й тоді додала: — Марічка поїхала до мами.
— Але ж завтра іспит… — здивувався хлопець.
— Я поясню у деканаті. Вона перездасть. — Дівчина не відводила очей від квітів.
— Це тобі, — Тарас простягнув їх.
— Дякую. Чаю хочеш? — Вона взяла банку з підвіконня.
— Я за водою, а ти роздягайся.
Тарас зняв лише чоботи, зробив крок і опинився біля Марічиного ліжка. Сів, провів рукою по ковдрі — ніби гладив саму дівчину.
Соломія повернулася, поставила квіти на стіл, відступила й замилувалася.
— Красиво… А що за квіти?
— Тонконіг, — відповів Тарас. — Я піду.
— Ви з Марічкою кудись планували? — поспішно запитала Соломія.
— Так… Дві квитки на концерт.
— Правда? Візьмеш мене! Хай не пропадають.
Тарас завагався.
— У тебе ж іспит…
— Та годі! Цілий день вчила — треба й відпочити.
Він подумав. Марічка поїхала, а квитки пропадаюТарас глянув на Соломію, на її очі, що сяяли як зірки вночі, і мовчки кивнув, адже десь у глибині душі вже давно знав, що ця ніч назавжди змінить їхні життя.
