Одноквитковий квиток
Мати маленької Маріанни працювала покоївкою в готелі та часто брала донечку з собою. Маріанні подобався великий хол із кількома годинниками на стіні, які чомусь показували різний час. Подобались розсувні скляні двері, що відчинялись самі, м’які килимові доріжки, що приглушували кроки, запах готелю та величезні дзеркала.
Але найбільше їй подобались гарні, чемні дівчата біля рецепції. Вона мріяла колись стати такою ж, як вони.
— Треба добре вчитися, бути вихованою та ввічливою. Адміністратор — це обличчя готелю, — пояснювала мати.
— У мене гарне обличчя. Ти сама казала, що я красива, — відповіла Маріанна.
— Важливо не лише бути гарненькою. Потрібно знати іноземні мови й отримати спеціальну освіту. Виростеш, закінчиш школу — тоді побачимо, — усміхалась мати.
У старших класах Маріанна вже допомагала прибирати номери. Вона розглядала свою струнку фігуру у великих дзеркалах і сердилась, що груди замалі, а ще б не завадило підрости сантиметрів на десять. Але зріст можна виправити високими підборами. Зате коси густі, каштанові, з завитками на кінцях. Одним словом, усі дані, щоб стати адміністратором, у неї були.
Коли не було Оксани Василівни, Маріанна сідала за рецепцію з дівчатами й спостерігала, як вони працюють. Під їхнім наглядом і сама справлялася непогано.
Одного разу одна з адміністраторів захворіла, а друга поїхала на похорон. За рецепцію встала сама Оксана Василівна, але встигати все було важко. Тоді Маріанна запропонувала допомогти.
— Я багато разів бачила, як треба робити. Я впораюсь.
Вона не сказала, що вже пробувала працювати самостійно, а то б дівчатам дісталось.
І справді впоралась. Усі залишились задоволені, а сама Маріанна — найбільше. Вона почувалась дорослою й важливою.
— Молодець. Якщо вирішиш вчитися на готельний бізнес, я дам тобі рекомендацію для вступу. А потім візьму на роботу, — пообіцяла Оксана Василівна.
Після школи Маріанна вступила на заочне, щоб відразу застосовувати знання на практиці. Так вийшло, що одна з дівчат пішла у декрет, і її місце дісталось Маріанні.
Кожну вільну хвилину вона вивчала підручники, зубрячи англійську.
Мати пишалася донькою: вона все життя працювала покоївкою, а Маріанна відразу стала адміністратором, та ще й з освітою.
Молоді хлопці залицялися, дарували цукерки, квіти, говорили компліменВ потягу, що набираш швидкість, вона вперше за довгі роки відчула, як важливіше за все — не кімнати з виглядом на місто, а маленькі речі, від яких зуби зціплюються, а серце б’ється швидше.
