Маленька Олеся з дитинства знала готель, де працювала її мати – прибиральницею. Дівчинці подобався великий хол із годинами на стіні, які чомусь показували різний час. Подобались розсувні двері, що відчинялися самі, м’які килими, що приглушували кроки, аромат отелю та гігантські дзеркала.
Але найбільше Олесі подобались елегантні дівчата за рецепцією – завжди усміхнені, чемні. Вона мріяла стати такою ж.
— Треба добре вчитися, бути вихованою. Адміністратор – це обличчя готелю, — пояснювала мати.
— У мене гарне обличчя! Ти ж сама казала, що я красива, — відразу заперечувала Олеся.
— Мало бути гарною. Треба знати іноземні мови, мати освіту. Закінчи школу, тоді побачимо, — посміхалась мати.
У старших класах Олеся вже допомагала матері прибирати. Вона розглядала себе у дзеркалах і злилась – груди замалі, із зростом теж не пощастило. Зате коси густі, каштанові, з завитками. Цього достатньо, щоб стати адміністратором.
Коли Надії Степанівни не було поруч, Олеся сідала за стійку з дівчатами, спостерігала, як вони працюють. Незабаром і сама навчилась.
Одного разу одна адміністратор захворіла, друга поїхала на похорон. Надія Степанівна сама вийшла за стійку, але справи було забагато. Тоді Олеся запропонувала допомогти.
— Я бачила, як тут працюють. Дозвольте спробувати.
Вона приховала, що вже кілька разів сама приймала гостей – або ж дівчатам дісталось би.
І впоралась. Усі були задоволені, а Олеся – найбільше. Відчувала себе дорослою.
— Молодець! Якщо вирішиш вчитись на готельний бізнес, дам рекомендацію для вступу. Потім візьму на роботу, — пообіцяла Надія Степанівна.
Після школи Олеся вступила на заочне, щоб одразу застосовувати знання на практиці. Якось одна адміністратор пішла у декрет – і місце дісталось їй.
Кожну вільну хвилину вона вивчала англійську.
Мати пишалась: вона все життя мила номери, а дочка одразу стала адміністратором!
Хлопці залицялись, дарували квіти, цукерки.
— Обережніше з відрядженими. Вони всі «вільні», поки не повернуться додому до дружин, — попереджали мати і Надія Степанівна.
Олеся розуміла – одну прибиральницю недавно звільнили через гостя. Він звинуватив її у крадіжці, а потім гроші знайшли. Але дівчину все одно вигнали.
У готелі Олеся познайомилась з Максимом. Він приїхав з Чернігова у відрядження. Сидів у холі, вдаючи, що читає газету, але весь час дивився на неї. Після зміни запросив у кіно.
З ним було легко. Їй подобалося, що дорослий чоловік – на шість років старший – звертає на неї увагу.
Максим поїхав після відрядження, але через тиждень повернувся – вже заради Олесі. Вона чекала цих вікендів із нетерпінням. А за півроку він перевівся до Києва, отримав служебну квартиру.
Тоді вони були щасливі!
Попри мамині попередження, Олеся часто ночувала у Максима. Вранці він будив її ніжними поцілунками, а вона притискалась до нього…
— Давай одружимось. Не хочу розлучатись навіть на хвилину, — шепотів він.
— Все одно доведеться – поки я на роботі, — сміялась вона.
— Але після – ми будемо разом. У нас будуть діти…
Олеся схопилась. Їй подобалась робота. А якщо народяться діти – доведеться сидіти вдома, а її місце займе інша.
— Мені ще лише двадцять чотири. Хочу набратись досвіду. Не поспішай, — благала вона.
Якось Олесі стало погано на роботі. Вона подумала, що отруїлась, але Надія Степанівна запідозрила інше – і порадила тест.
Підозри підтвердились.
Надії Степанівні не хотілось втрачати гарну адміністраторку. Вона домовилась із лікарем, відпустила Олесю на кілька годин.
Олеся зробила аборт. Ніхто не дізнався. Тієї ночі вона не пішла до Максима. Мати подумала, що посварились. Після цього Олеся стала обережнішою.
Через два роки Надії Степанівні поставили страшний діагноз. Перед операцією вона залишила Олесю замість себе, хоча були й досвідченіші.
— Ого! — присвиснув Максим. — Ти тепер керівниця. А я – звичайний інженер.
— Я завжди добиваюсь свого, — раділа Олеся.
Вона не помітила, як похмуріли його очі.
Тепер вона часто затримувалась. Зустрічала VIP-гостей, контролювала підготовку номерів, боялась помилок. Ночувала в готелі чи у матері.
Максим ревнував, дзвонив.
— Ти відволікаєш мене! — сердилась вона.
Потім забувала передзвонити – і вечором вислуховувала докори.
Вони сварились. Вона йшла до матері, дистанціювалась, посилаючись на роботу. Він тепер не дзвонив перший.
Олеся віддавалась роботі цілком. Завжди на підборах, у строгому костюмі – зібрана, підтягнута. Куди поділась та усміхнена дівчина?
Коли вона приходила до Максима, вони поспіхом кохались, потім вонаОдного вечора, стоячи на пероні та тримаючи в руках квиток у Київ, вона зрозуміла, що найважливіша подорож насправді веде не до нового місця, а до самої себе.
