Матір маленької Оксани працювала покоївкою в готелі й часто брала доньку з собою. Оксані подобався великий хол із кількома годинниками на стіні, які чомусь показували різний час. Подобались розсувні скляні двері, що відчинялися самі. Подобались м’які килимові доріжки, які заглушували шум кроків. Подобався запах готелю та величезні дзеркала.
Але найбільше Оксані подобались гарні, привітні й доброзичливі дівчата за стійкою в холі. Вона мріяла, що коли виросте, обов’язково стане такою, як вони.
— Треба добре вчитися в школі, бути вихованою та ввічливою. Адміністратор — це обличчя готелю, — пояснювала мати.
— У мене гарне обличчя. Ти сама казала, що я красива, — одразу заявляла Оксана.
— Важливо не лише бути красивою. Треба знати кілька іноземних мов і отримати спеціальну освіту. Підрости, закінчи школу, там побачимо, — посміхалась мати.
У старших класах Оксана вже допомагала матері прибирати в готелі. Вона розглядала свою тонку фігуру у великих дзеркалах і сердилась, що груди замалі, та й не завадило б підрости на п’ять-десять сантиметрів. Але зріст можна виправити високими підборами. Зате волосся у неї було каштанове, густе, з великими завитками на кінцях. Що там не говори, а всі дані, щоб стати адміністратором у готелі, у неї є.
Коли поряд не було Надії Іванівни, Оксана сиділа за стійкою з дівчатами і спостерігала, як і що вони роблять. Під їхнім наглядом і сама справлялась непогано.
Одного разу одна з адміністраторів захворіла, а друга поїхала на похорон матері. За стійкою встала сама Надія Іванівна. Але вирішувати одночасно купу інших справ не виходило. Тоді Оксана запропонувала допомогти.
— Я багато разів бачила, як і що треба робити. Я впораюсь. — Вона притаїла, що вже працювала самостійно, а то дівчатам дісталось би.
І впоралась. Усі залишились задоволені, а Оксана — найбільше, почуваючись дорослою і важливою.
— Яка молодець. Якщо вирішиш вчитись готельної справі, я напишу рекомендаційний лист і відмінну характеристику для вступу. Потім візьму тебе на роботу, — пообіцяла Надія Іванівна.
Після школи Оксана дійсно вступила до інституту на заочне відділення, щоб одразу застосовувати знання на практиці. Так вийшло, що одна з дівчат пішла у декрет, і Оксану поставили на її місце.
Кожну вільну хвилину вона проводила з підручниками, зубрячи англійську.
Мати пишалася донькою. Вона все життя пропрацювала покоївкою, а доньку одразу поставили адміністратором, та ще й освіту отримає.
Молоді чоловіки залицялися до Оксани, робили компліменти, дарували цукерки, парфуми та квіти.
— Будь обережніша з приїжджими. Вони у відрядженнях усі холостяки, потім поїдуть до своїх дружин і дітей, а ти залишишся… — попереджали мати й Надія Іванівна.
Оксана вже сама багато що розуміла. Одну з покоївок нещодавно звільнили за зв’язок із мешканцем. Він звинуватив її у крадіжці грошей. Потім виявилось, що сам їх сховав і забув куди. Гроші знайшли, але дівчину все одно звільнили.
У готелі Оксана й познайомилась з Андрієм. Молодий хлопець приїхав із сусіднього міста у спраАндрій чекав її на вокзалі з квітами, і коли поїзд рушив, Оксана зрозуміла, що нарешті їде не в одному кінці, а до справжнього щастя.
