Київ, 1971 рік. Місто прокидалося в холодній імлі ранку. Бруківка блищала від ночіщого дощу, а вуличні ліхтарі ще світили, малюючи довгі тіні на асфальт. Гомін великого міста вже розгортався: трамваї дзижчали на рейках, люди поспішали до роботи, кішки шукали їжу в подвірях, а старі зупинки, обліплені афішами, чекали пасажирів.
Іван Ковальчук та Тарас «Тайсон» Мельник були двома хлопцями з провінції, що вирішили спробувати щастя у столиці. Вони знімали маленьку квартирку на Лівому березі старі стіни, скрипучі підлоги, тісна кухня й вікна, що завжди були запотілі. Іван працював на складі, розносячи вантажі, а Тарас вчився у вечірній школі та підробляв доставкою. У свої двадцять з гаком вони ще шукали свого місця в цьому гучному місті.
Одного разу, блукаючи вулицями, вони побачили невеличкий зоомагазин. У вітрині сиділи папуги, мавпочки й ящірки, але їхній погляд прикував до маленької клітки, де лежало левеня. Воно було не більше за кошеня, з великими, сумними очима, що, здавалося, розуміли все навколо.
Мені стало страшно, тихо промовив Іван, стоячи біля клітки. Один. З такими очима Як можна його тут кинути?
Тарас мовчки кивнув. Його серце калатало, а руки не знаходили спокою.
Ми не можемо його тут лишити, прошепотів Іван.
Вони переглянулися й, не довго думаючи, купили левеня. Це був імпульс, з практичного боку безглуздість, але серце не дало зробити інакше.
Як його назвемо? запитав Тарас, коли вони виходили з магазину, тримаючи клітку з пухнастим згустком майбутньої сили.
Левко, сказав Іван. Наче князь у мініатюрі.
Так почалося їхнє життя з Левком. Вони облаштували йому куток у квартирі: старий килимок, миска з молоком, іграшки, зроблені зі шматків тканини. Вони гралися з ним у кімнаті, на балконі, навіть водили гуляти до місцевого парку, де, після довгих перемовин, їм дозволили виводити левеня на пару годин.
Левко швидко став частиною їхнього світу. Він був кмітливим, швидко вчив команди й відчував настрій господарів. Він муркотів, як кіт, коли Іван гладив його по спині, і тихо гарчав, коли Тарас жартував, ховаючись за дверима.
Але минув рік, і стало зрозуміло лев не може жити в квартирі. Він ріс швидко, лапи ставали могутнішими, кігті гострішими. Вони усвідомили: Левку потрібне інше життя, де немає стін.
Іван і Тарас зробили те, що мали: звернулися по допомогу й відвезли Левка до Африки, до заповідника, де відомий натураліст Юрій Шевченко допомагав левам повертатися у дику природу.
Спочатку Левко сумував. Він відчував нові запахи траву, землю, дерева і знав, що це його дім, але дім незнайомий. Поступово він зустрів інших левів, навчився полювати й досліджувати простір. За рік він став ватажком зграї, а Іван із Тарасом відчували одночасно гордість і біль.
Минув ще рік. Вони захотіли побачити його знову. Не забрати просто переконатися, що він щасливий. Попрощатися.
Він тепер дикий, попередив їх Юрій Шевченко. Може не впізнати. Це небезпечно. Не ризикуйте.
Але вони підготувалися. Взяли камери й обережно вирушили туди, де востаннє бачили Левка.
Вони стояли, ледь дихаючи, і тихо кликали:
Левку ти нас памятаєш?
Секунди тяглися, як вічність. Тиша була такою густою, що чулося лише шелестіння трави.
Раптом із зарослей вийшов величний лев. Він зупинився, підняв голову й пильно подивився на них. Ті самі очі, що колись дивилися з клітки в Києві, блиснули усвідомленням.
І тоді він кинувся до них. Як дитина, що біжить до батьків після довгої розлуки. Він став на задні лапи, торкаючись їх плечей, обіймаючи, терся гривою об їхні обличчя, лизав їх. Він не хотів відпускати.
Поряд стояла його зграя молоде левеня, яке сміливо спостерігало за людьми. Але Левко показав, хто для нього важливіший ті, хто його виростив.
Відео цієї зустрічі облетіло весь світ. Бо це було диво: дорослий хижак, що обіймає людей, яких колись називав родиною. Память і вдячність, яку не пояснити, але можна відчути.
Левка більше ніколи не бачили. Ніхто не знає, коли і де він пішов. Але кажуть, що він жив гідно, щасливо й памятав любов, яка його виховала.
Пізніше Іван і Тарас написали у своїй книзі:
Ти можеш виростити царя звірів але якщо робиш це з любовю він ніколи тебе не забуде.
Історія Левка не лише про лева. Вона про любов, терпіння й здатність памятати тих, хто дав тобі життя, тепло й перші уроки світу.
