Ліна була поганою. Дуже поганою, аж шкода її — якою вже поганою була ця Ліна! Усі намагалися донести…

Ірина була поганою.
Дуже поганою, просто шкода її, яка ж уже погана ця Ірина.
Усі намагалися донести до жінки, що вона погана.
Погана, а ще й нещасна.
Звісно, чоловіка немає, син вже дорослий, живе окремо.
Ірина одна, нікому не потрібна.
Прийшла в понеділок на роботу: всі вихваляються одна перед одною, мовляв, як поралися всі вихідні хто у батьків на городі, хто консервацією займався, варення варив.
А Ірина мовчить. А що їй сказати? Їй сказати нічого: у неї чоловіка немає, дитина виросла, тож і мовчить.
Відпросилась з роботи сьогодні раніше, всі вже звикли, що двічі на місяць вона так чинить.
Головами хитають осудливо всі знають, куди йде: зустрічатись зі своїми численними коханцями.
Всі на роботі впевнені у Ірини цілий натовп кавалерів, бо інакше не може бути така вже погана.
Вони от добрі, всі заміжні, кругом прямують у своїх справах, а Ірина погана.
Ірино, каже мама, ну чому ти в мене така?
Яка, мамо?
Ну не влаштована. Хоч би вже якогось чоловіка собі знайшла, ну хіба ж так можна, доню?
Ще ж не пізно народити і другу дитину, зараз усі після сорока народжують!
Мамо, а навіщо мені «якогось» чоловіка? Навіщо мені ще одна дитина від цього «якогось»? Невже тобі не вистачає Льошки? Ірина дивується щиро. Для чого? У мене син є, і мені його цілком досить…
А чоловік цей, як ти кажеш, навіщо мені? Які в мене з ним мають бути справи? Та в мене ж є Олег.
Ірино! зітхає мама з болем, Ірино, ну схаменися! Олег не твій чоловік!
Як це не мій? Ще й як мій, сміється Ірина. На побачення запрошує раз на тиждень, подарунки дарує, на відпочинок допомагає, мозок не виносить, до мами своєї на дачу не ганяє, шкарпеток прати не змушує, вечерю не вимагає, проблемами не навантажує, на дивані місце не займає.
Суцільна благодать!
Звісно, благодать, все це на голові у його бідної дружини.
А ти хочеш, щоб це все було на моїй голові? Ой-ні, дякую, мені вже за сорок, я була двічі (двічі!) заміжньою, і втекла від того щастя так, що захекалась.
Мого першого чоловіка, батька Льошки, якщо ти не забула, я за твоїм наполяганням мала взяти мовляв, старший, розумний, любить і поважає, має гроші. Так, мамо?
Я пять років в «тюрмі» просиділа: вчитися не можна, з подругами зустрічатися не можна, з сином няньчитись не можна, молода, все не так зроблю. Тільки упадай круг них цього йому і його мамі й треба.
Ага, зате в золоті була, ну так.
Виводив мене раз на місяць, як мавпу на виставу ось яка в мене дружина! А сам по «ляльках» ходив, не гребував.
А як я втекла, подала на розлучення (дяка бабусі моїй, яка допомогла), так він усе назад вимагав, навіть труси…
Вдруге я по коханню вийшла. Вчилась тоді, працювала памятаєш, мамо?
Вдень навчання, ввечері робота, щоб не сидіти у вас на шиї…
Ірино! Ну як ти можеш таке казати? Я тобі коли-небудь дорікнула? Чи чашку борщу, чи хлібину пожаліла власній дочці та онукові?
Ти ні, мамо… Але ж є ще й інші наприклад, той, хто боявся, що я сяду на твою міцну шию разом із дитиною.
Хто?!
Та батько. І наш Микита: дорослий дядя, досі життя не облаштував, а навіщо є ж мама…
Ти на двох роботах, додому лікуєш, у магазині ще по дорозі, бо галчата голодні один на дивані, інший в інтернеті…
Готуєш, прибираєш, переш…
Я від любові поспішила вдруге заміж, бо без любові вже жила.
І що змінилося?
Та нічого! Труду додалося, стала Ірина-«всім-винна».
Коханий на дивані, Ірина на роботі, потім у дитсадок, бо ж моя дитина, не можна чоловіка навантажувати, це не його нащадок, а навіть якщо був би його не чоловіча це справа, чоловік і так втомився.
Біжиш, продукти несеш, машини ж нема навіщо, чоловік важливіший, він же не поїде на тролейбусі на роботу. Всі жінки так живуть втомилась? Ну а вечеря хто готуватиме?
Приготувала, на коровай виставила, всіх нагодувала, випрала, попрасувала, а потім ще чоловіка догоджати, бо не дай Боже не отримає свою порцію тепла піде до когось іншої, скарб такий…
Грошей не вистачає? Так це ж для твоєї дитини не вистачає, якби рідну, то інша справа, може й ворухнувся б, а так вибач, шукай десь дурня, що волів би тебе та дитину твою забезпечувати.
Вибач, не з тим звязалася…
Як це не даси грошей на мій ремонт машини? І що, що машина моя? Ми ж родина.
Зрівняла теж, скільки ти заробляєш, нібито нічого не роблячи, і скільки я…
Тобі-то пощастило…
Як це йдеш?
Тьфу, подивися на себе з дитиною, кому така треба…
Ось так, мамо, була я і з тим, хто більше заробляв, і з тим, хто менше. Різниці жодної!
Всі щасливі, всі вдоволені, лиш одна я не дуже, мамо…
Ірино, всі так живуть, не вигадуй.
Ну та хай всі так живуть, а я не хочу!
Як ти провела суботу?
Ну, Микита з Марією, Оленку і Ванька до нас з дідом підкинули, з дітьми гуляли, млинці пекла, пил протерла, поприбирала, попрала, ввечері всіх нагодувала, усипила, тата нагодувала, прасувала ще трохи, а потім вже о першій ночі лягла.
А вранці хлопці ще млинців захотіли, баба пекти мусить… Далі Микита з Марією прийшли, я курку зажарила, салати нарізала, піцу спекла, повечеряли, дзвінко сміялися, я прибрала, після одинадцятої впала на диван і заснула, а вночі прокинулась тато розбудив, щоб у ліжко йшла…
Мамо, а ти щось не поспішала з Льошкою сидіти, правда? Я якось не памятаю, щоб я на тебе дитину скинула й бігла на відпочинок.
Ірка ти в мене самостійна була, а ці ой…
А хочеш, розкажу, як я провела минулі вихідні, мамо? В пятницю ввечері Льошка подзвонив: взяла б я на вихідні Тимка, вони з Мариною в гори хочуть їхати.
Звісно взяла! Тимко їхній кіт! Мамо, якби ти менше була зайнята Микитою та його сімєю, то знала б, чим твій старший онук займається.
Коротше, ввечері син з дівчиною привезли мені кота, піцу, попрощались і поїхали.
А я півночі їла смачнючу піцу, серіал дивилася, бо мені ж не треба вставати зрання.
Вранці погодувала кота, кави собі зварила, пил витерла, речі кинула у пральну машину, подзвонила тобі хотіла запросити в музей чи просто посидіти-поспілкуватися.
Трубку взяв тато, сказав, що ти зайнята, щось миєш. Назвав мене легковажною пані: мати на трьох роботах, з племінниками вовтузиться, а я по музеях гуляю.
Я й образитися хотіла, а потім передумала сенсу немає, тато завжди правий.
Сходила я в музей (там виставка твого улюбленого художника!), потім у кафе засіла з кавою, магазинами прогулялась, додому повільно повернулась а котисько спить.
Нікуди йти не хотілося, подивилася кіно, полежала.
У неділю з котиком спали до одинадцятої, хотіла тебе запросити на екскурсію по Дніпру, але трубку взяла Марія, сказала, що ти зайнята, мабуть, мила посуд.
Увечері подзвонив Олег запросив у ресторан. Я пішла, чому маю відмовляти?
Я вільна жінка, не питаю про його стосунки з дружиною, не ділимось проблемами.
Чудовий вечір, гарний настрій, вранці я відпочила і пішла на роботу.
Я пробувала зустрічатись з неодруженими, мамо.
То був кошмар.
Переважно прилипають ті, хто шукає у жінці мамочку, або всякі ображені життям розлучені з дітьми й претензіями.
Ти чого так дивишся, мамо?
Світ змінився, розумієш.
Один казав, що я МАЮ прийняти його дітей, бо «жінка», значить, повинна всіх дітей любити.
Аліменти й на дітей і на колишню дружину платитиме сам, а жити будемо на мою зарплату бо залишки своєї витрачатиме на риболовлю.
Натомість годуватиме мене рибою.
На моє питання, а чи допоможе моєму синові образився: «У Льошки є батько, от хай і допомагає!»
Справедливо?
Звичайно справедливо тож і послала його. Бо у Льошки, окрім батька, є ще й мама. Це я!
Тепер я «погана», «жадібна», «розумна», «хитра» хотіла впарити чоловікові свою дитину й безбідно жити…
Ось чому у мене Олег.
Так, я для всіх вас погана, але мені зовсім не соромно за це життя.
Мені боляче і шкода, як ти живеш, мамо. Тому я і тягну тебе з дому хоч на каву, як сьогодні збрехала, що мені потрібна допомога.
Мамо, в мене все добре. Тепер ходімо разом відпочинемо, займемося собою й я тобі покажу, як можна для себе пожити, з донькою.
Ірино, ти що, геть з глузду зїхала? А тато?
А що тато? Він же не хворіє?
Ні, але обід же…
Та не вірю, щоб у тебе обід не був зварений!
Але його потрібно зігріти і, до того ж, Микита…
Мамо! Я образуюсь… Я знаю, я «погана», дозволь мені сьогодні бути для тебе хорошою підемо відпочинемо, я дуже тебе прошу!
На роботі в понеділок жінки діляться, як вони втомилися від відпочинку.
А Ірина хитро всміхається, всі знають, що вона «погана», але йде вона розхитуючи стегнами й усміхається чомусь, відомому лише їй самій.
Усім же зрозуміло, що у голові цієї Ірини ну звичайно, погане…