**Щоденник:**
Він кохав, але не мене.
Марійка стояла біля вікна й дивилася на двір, де її чоловік Тарас розмовляв із сусідкою Соломією. Знову. Вже кілька днів поспіль. Вони стояли біля її авто, і Соломія щось жваво розповідала, розмахувала руками. Тарас уважно слухав, кимкав, інколи сміявся.
Марійка відійшла, щоб її не помітили. У грудях заворушилося знайоме відчуття — не ревнощі, ні. Щось інше, важчіше. Розуміння.
— Мам, а де тато? — запитала донька Олеся, заглядаючи на кухню. — Обіцяв допомогти з математикою.
— На дворі, — відповіла Марійка, намагаючись, щоб голос звучав як завжди. — Незабаром прийде.
Олеся кивнула й побігла до своєї кімнати. Марійка ввімкнула чайник і дістала з шафи банку з печивом. Рухи були автоматичними, а думки — деінде.
Коли Тарас увійшКоли Тарас увійшов до кухні, на його обличчі була та особлива усмішка — щаслива, трохи розгублена, яка з’являлася лише після розмов із Соломією, і Марійка зрозуміла, що їхній шлях розійшовся назавжди.
