**Шерсть на тарілці: як суперечки про кота зруйнували кохання**
– Ігоре, благаю тебе в останній раз! Зміни тему! Ти обіцяв, що більше не будеш погано говорити про мого сина! – Наталя намагалася стримувати себе, але голос їй зраджував.
– Я й не кажу погано, я кажу правду! – відрізав Ігор. – Він сидить у тебе на шиї, а ти лише умиляєшся. Невже не бачиш, що виховуєш ледаря?
– Ще раз повторюю: розмова закінчена! – майже крикнула Наталя. – Мій син – студент. Поки він вчиться, я його утримуватиму. Твоєї згоди мені не потрібно!
– Тобто моя думка взагалі нічого не варта? – обурився Ігор. – Ти готова слухати лише компліменти? Ні, дорога, тобі доведеться рахуватися зі мною!
– Не доведеться! – різко сказала Наталя. – Якщо не замовкнеш, зараз же піду. Знову! Два тижні тому ти клявся, що більше не будемо це обговорювати. Забув?
– Пам’ятаю! – гаркнув Ігор. – Та як я можу мовчати, коли він так себе поводить? Ти для нього останню сорочку продаси, а він навіть не цінує!
– Хто тобі сказав, що не цінує? – Наталя затремтіла від люті. – Богдан мене любить і дякує за все. Замовкни, сказала! Розмова скінчена!
Вона розвернулася і пішла на кухню, щоб трохи заспокоїтися. Але Ігор, палаючи справедливим гнівом, пішов за нею.
– Наталю, ти навіть не хочеш мене вислухати? – голос його звучав майже благально. – Я ж заслужив хоча б це!
– Спочатку народи дитину, вирости її, а тоді й розсуджуй! – відрізала вона. – Твої слова – пусті балачки заздрісника!
У Ігоря була донька від першого шлюбу, але він не бачив її вісім років – мати вивезла дівчинку до іншого міста, коли їй було лише два.
– Заздрісника? – Ігор навіть остовпів. – Ти думаєш, я заздрю твоєму дурнику? Оце нонсенс!
– Звичайно, заздриш! – кинула Наталя. – Йому всього двадцять, а він має все, чого немає в тебе!
– Що, матуся знімає квартиру та щодня кидає гроші на картку? Цьому я маю заздрити? – з їдкою усмішкою запитав Ігор.
– Мабуть, так! – парирувала Наталя. – Інакше навіщо ти завівся?
– Я просто намагаюся пояснити, що ти його зіпсувала! – не вгамувався він.
– Хочу і псую! Він – мій єдиний син, і я можу собі це дозволити! – відсікла Наталя.
– Ну звичайно, адже ти ж мільйонерка! – язвив Ігор.
Сварка почалася зовсім не з цього. Наталя й сама не зрозуміла, як вони знову дійшли до розмови про Богдана. Спочатку все було мирно: вони сиділи перед телевізором, дивилися рекламу. Йшов ролик про масажне крісло. Ігор запалився ідеєю купити таке ж, навіть знайшов модель за гарною ціною.
Наталя не заперечувала, але нагадала:
– Давай не зараз, а трохи пізніше. Я ж просила поки утриматися від великих витрат, поки мені не виплатять зарплату. Може, доведеться позичити в тебе.
Вона ніколи не просила в Ігоря грошей. Зарплату їй затримували рідко, але зараз був саме такий випадок. Наталя працювала віддалено, з дому виходила лише до крамниці. Цілими днями вона сиділа за ноутбуком, щось друкувала, перевіряла, але за це добре платили – у півтора рази більше, ніж Ігорю. Не мільйони, звісно, але на оренду, їжу й допомогу синові вистачало.
– Наталю, тобі не здається, що якщо грошей не вистачає, то дехто міг би знайти підробіток? – з натяком запитав Ігор.
– Ти про Богдана? – насухмилася вона. – Я ж сказала: я проти. Я відправила його вчитися, а не викрикувати «Вільна каса»!
– Він чоловік! Повинен розуміти, що гроші не з повітря беруться! – обурився Ігор.
– Він і без тебе це розуміє! – відчепилася Наталя.
– Він нічого не розуміє, поки ти йому все на блюдечку подаєш! – не вгамувався Ігор.
– Це не твоя справа! Годі! Ти мене достаНаталя знала, що тепер нарешті вільно дихатиме, бо ніхто не має права ображати її сина й красти її щастя.
